Рідні зустріли мене запитанням, чому я живий, і цим видали плани, про які воліли б мовчати
Той великодній ранок зустрів мене несподіваним теплом і яскравим сонцем. Після пережитого на службі така безтурботна погода здавалася майже нереальною. У повітрі елітного заміського селища, оточеного лісами, змішалися запахи квітучої вишні, хвої та свіжої солодкої випічки. Я завмер біля високої кованої брами батьківського дому, міцно тримаючи за ручку плетений кошик.
У ньому лежали вкритий білосніжною цукровою глазур’ю рум’яний кулич, кільце домашньої ковбаси, кілька яєць, пофарбованих у цибулинні, і пухнаста гілочка верби. Після довгих місяців виснажливої служби сапером на передовій тиша цього ранку здавалася казковою декорацією, окремою реальністю, у якій не існувало тривог і постійного чекання біди. Мені щойно дали відпустку перед звільненням у запас, і я задумав по-справжньому здивувати рідних. Про приїзд навмисне не повідомив нікому: хотілося побачити на їхніх обличчях щирі сльози щастя від несподіваної зустрічі.
Вхідні двері я відчинив майже безшумно. Удень, якщо вся родина була вдома, ми їх ніколи не замикали. Із кухні тягло м’ясом, запеченим із часником, звідти ж долинала приглушена розмова моїх рідних. У цю мить мама вийшла в передпокій, на ходу витираючи долоні кухонним рушником. Підвівши погляд і помітивши мене на порозі, вона різко завмерла, ніби на всьому ходу натрапила на невидиму перешкоду.
— Христос воскрес, мамо! — від щирого серця вигукнув я з усмішкою, уже чекаючи її теплих обіймів.
Та вона не кинулася до мене, а мимоволі відсахнулася й зблідла майже до прозорості. Пальці судомно вхопилися за дерев’яний одвірок, ніби без цієї опори вона могла впасти. Почувши мій голос, із кухні відразу вибіг батько, а з-за його плеча визирнула моя молодша сестра Марина. Обоє стали білі як крейда. Я розгублено дивився то на одного, то на іншу, марно намагаючись зрозуміти причину цієї моторошної реакції. І тоді замість звичної святкової відповіді пролунали слова, після яких усе моє життя стало іншим.
— Ти що… ВИЖИВ?! — водночас скрикнули вони, навіть не намагаючись приховати справжній шок…
