Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

Світлана зателефонувала чоловікові.

— Давай іще раз зустрінемося з Лисовським.

У слухавці запала коротка тиша.

— Ти згодна?

— Я готова розмовляти.

Голос Романа відразу потеплішав.

— Я знав, що ти заспокоїшся. Коли?

— Завтра після обіду.

— Організую.

За кілька хвилин він уже стояв біля столу Дарини. Дівчина слухала його, усміхаючись. Роман нахилився ближче, щось сказав, і вона тихо засміялася. Побачивши Світлану за скляною перегородкою, обоє миттєво стали серйозними.

— Ігнат Матвійович приїде завтра, — повідомив Роман.

— Швидко домовилися.

— Він зацікавлений у проєкті.

— Як і ти.

Роман не вловив другого сенсу.

— Звісно, я десять років працюю заради цієї компанії.

Після обіду Світлана поїхала до Геннадія Аркадійовича. Романовому батькові було 68 років. У молодості свекор працював головним інженером великого підприємства.

Невістка поклала перед ним роздруківку з прізвищем Ткача.

— Ви його знаєте, Темка?

— Вони з Романом навчалися разом. Кілька років тому знову почали спілкуватися.

— А мені Роман каже, що майже його не знає.

— Отже, бреше.

Світлана запитала, чи скаржився син на своє становище в компанії.

— Казав, що образливо стільки років працювати й залишатися чоловіком господині. Я радив створити щось своє. Минулої зими він відповів: «Дурно починати з нуля, коли поруч уже все готове». Я думав, сердиться.

Світлана повідомила про сумнівні платежі та зв’язок із «Гранітом».

Проводжаючи її, свекор сказав: — Якщо з’ясується, що він поліз у гроші фірми, не прикривай його заради мене.

— Не буду.

Увечері Роман замовив вечерю й заговорив про майбутнє так упевнено, ніби угода вже відбулася.

— Закриємо касовий розрив, запустимо об’єкт. Потім можна продати частину активів. Поліна вже доросла, тобі час пожити для себе.

Чоловік згадав про доньку Світлани від першого шлюбу. Їй було 18, і вона навчалася та жила в іншому місті. Мати повністю забезпечувала дівчину, купила їй квартиру й щомісяця надсилала гроші на безтурботне студентське життя.

— А ти чим займешся? — запитала Світлана чоловіка.

— Може, власним проєктом.

— Із Ткачем?

Він насторожився.

— Знову? Давай удома без допитів.

За хвилину чоловік уже обговорював осінню відпустку. Світлана думала про квартиру для Дарини, 35% «Граніту» та відведених клієнтів. Лякала легкість, із якою Роман і далі зображав звичайне сімейне життя.

Наступного ранку Оксана принесла звіт щодо чотирьох платежів «Граніту».

— За двома видно завищення, один дублює оплачені роботи. Ще за одним ціна вища за ринкову майже на третину.

Сума виявилася величезною. Степан попередив: — Зберігаємо оригінали. Фіксуємо можливі збитки й передаємо матеріали адвокатові. Правову кваліфікацію дадуть компетентні органи.

За годину до переговорів Світлана підписала розпорядження. Роман утратив можливість одноосібно погоджувати значні платежі, а раніше видані йому довіреності на низку угод були відкликані.

Близько другої години дня Дарина принесла до переговорної воду й нові примірники договору.

— Залишіться, — сказала Світлана.

Дівчина розгубилася.

— Ви ж оформлювали документи щодо «Граніту». Можливо, знадобитеся.

Роман втрутився: — Навіщо? Вона секретарка.

— От і подивимося, чим обмежувалися її обов’язки.

— Радий, що здоровий глузд переміг, — сказав Лисовський.

— Я теж рада нашій другій зустрічі.

Роман посунув дружині теку.

— Аванс «Граніту» зменшено, штрафи пом’якшено. Ігнат Матвійович пішов назустріч.

Світлана перегорнула кілька сторінок.

— Але Ткач залишається обов’язковим підрядником.

— Тому що він забезпечує потрібні обсяги, — відповів Лисовський.

— Чим? У «Граніту» невеликий штат і мало власної техніки.

— Залучають партнерів.

— Тоді навіщо перераховувати великий аванс посереднику?

Усмішка зникла з обличчя підприємця.

— Це звичайна господарська практика.

— Для мене — більше ні.

Роман роздратовано промовив: — Ми тепер починаємо все спочатку.

— Ні, зараз закінчуємо.

Світлана дістала копію резолюції батька.

— Сім років тому Ткач уже намагався увійти до «Техбуду». Петро Семенович відмовив після перевірки кошторисів. Тепер ця людина отримує наші гроші, клієнтів і внутрішні таблиці.

— Старі історії не стосуються проєкту, — відрізав чоловік.

— Стосуються, бо я з’ясувала, хто має отримати частку «Граніту» після мого підпису.

Дарина різко підвела голову. Перед Романом лягла роздруківка.

— Р. Г. 35%.

— Ініціали можуть бути чиї завгодно, — сказав він.

— Згодна.

Світлана поклала зверху лист Ткача: «Твої 35 залишаємо, як домовлялися. Після підпису Світлани запускаємо другий етап»…