Ворона три дні билася в скло автобуса на одному повороті. Водій відмахувався — а потім вийшов
За два десятиліття роботи на тому самому автобусному маршруті Михайло Гнатюк устиг побачити стільки незвичного, що його вже важко було чимось здивувати. Траплялося, машину на зледенілій дорозі розвертало боком; бувало, з білого туману просто перед фарами виринали лосі. Одного разу молодій жінці довелося народжувати в салоні, а якось напідпитку тракторист проспав на задньому сидінні до кінцевої зупинки. Але птах, який кілька днів поспіль переслідував автобус біля одного повороту, не був схожий на жоден випадок із його довгого водійського життя.
Усе почалося раннього ранку після сильної нічної грози. Низькі хмари майже торкалися верхівок дерев, із мокрих гілок зривалися великі краплі, а асфальт відливав холодним чорним блиском. Михайло вів перший рейс до станції. Пасажирів було небагато, більшість іще дрімала, погойдуючись у такт машині. За вікнами повільно тяглася лісосмуга, знайома водієві до кожного куща.
Коли автобус увійшов у низину, в лобове скло з глухим важким стуком ударилося щось чорне. Михайло рефлекторно натиснув на гальма. Машину хитнуло, із задніх сидінь долинули перелякані вигуки, а біля двірника забилася велика молода ворона. Вона чіплялася кігтями за гладеньку поверхню, відчайдушно лопотіла крилами й не збиралася відступати.
Особливо запам’ятався її хвіст — нерівний, ніби кимось обскубаний. Від помахів по склу розліталося дрібне пір’я, але птах дивився не злякано. Його кругле чорне око було спрямоване просто на водія з наполегливістю, майже неможливою для дикої істоти.
— Ти що витворяєш, божевільна? — мимоволі вигукнув Михайло.
Ворона наче почула. Вона зірвалася зі скла, злетіла над дорогою й зникла за мокрими верхівками дерев. Після удару біля двірника лишилася брудна пляма з прилиплою пір’їною, і до самої станції Михайло раз у раз кидав на неї погляд. Надто вже осмисленою здалася йому поведінка птаха, хоча він тут-таки смикнув себе за цю безглузду думку.
Пасажири припали до вікон. Літня Ганна квапливо перехрестилася, чоловік із дачним рюкзаком присвиснув, а школярка Дарина не стримала смішка.
— Погана прикмета, — переконано мовила Ганна. — Коли птах у шибку рветься, чекай мерця.
Після її слів у прогрітому салоні стало неприємно тихо.
— Та годі вам, — відмахнувся Михайло, знову набираючи швидкість. — Після грози її збило з пантелику, от і все.
Він сказав це впевнено, і невдовзі пасажири знову заговорили кожен про своє. До середини дня дивна пригода майже вивітрилася з пам’яті водія. Мало що птахи втрачають орієнтацію в сирий, похмурий ранок. Однак перед очима ще довго стояло вимогливе чорне око, ніби ворона не випадково кинулася до машини, а намагалася зупинити саме його…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
