Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

Світлана помовчала.

— Поки що в мене лише підозра.

— Тоді не влаштовуй розбірок завчасно. Якщо вони обоє щось приховують, нехай думають, що ти знаєш менше.

Ця порада збігалася з тим, до чого Світлана дійшла сама. Їй хотілося негайно вимагати від чоловіка відповідей, але тепер одна емоційна сцена могла попередити Ткача й Лисовського.

— Найстрашніше, — тихо сказала вона, — я весь час вважала Романа людиною, яка захищає компанію після тата. А виходить, тато захищав її від нього.

— Не роби висновків раніше за документи.

— Документи вже починають говорити.

Інна попросила телефонувати будь-коли. Світлана відключилася і ще кілька хвилин стояла сама. Потім прибрала телефон до сумки. Плакати зараз здавалося марною розкішшю. Спершу їй треба було зрозуміти, що саме чоловік збирався в неї відібрати. Повернутися додому й удавати, ніби нічого не сталося, виявилося найважчим.

Додому Світлана повернулася близько дев’ятої. Роман чекав у вітальні.

— Де ти була?

— У мами.

— Можна було попередити.

— Можна.

Він підійшов ближче.

— Я поговорив із Лисовським. Він готовий зменшити штрафи й аванс «Граніту».

— Тоді в мене зустрічна умова. «Граніт» виключаємо повністю.

— Навіщо?

— Мені не подобається цей підрядник.

— На ньому зав’язані поставки.

— Знайдемо іншого.

— Лисовський не погодиться, отже, угоди не буде. Ти готова втратити фінансування через назву в таблиці?

— Через трьох колишніх клієнтів «Техбуду», які пішли до Ткача після рішень твого відділу.

Роман замовк.

— Ти нишпориш у всьому підряд.

— Це моя компанія.

— Наша, — слово прозвучало жорстко.

— У юридичному сенсі — ні.

Чоловік змінився на обличчі.

— Ось як ти заговорила.

— Це факт.

— Десять років я тут гарую, а ти все повторюєш: «Моя компанія».

— Тоді поясни, навіщо передавав клієнтську базу Ткачу.

— Я нічого йому не передавав.

— Листи є. Даша надсилала десятки файлів.

— Могла переплутати адресата.

— Удруге за день ти намагаєшся звалити все на неї.

Роман відвернувся.

— Мені набридло виправдовуватися.

— Тоді не виправдовуйся.

Вранці він поїхав раніше за дружину. В офісі Світлану зустрів начальник служби безпеки.

— Учора ви просили перевірити переміщення поверхом після сьомої. Є один момент.

Вони спустилися до кімнати охорони. На записі з камери підземного паркінгу Дарина вийшла з ліфта й залишилася біля колони. За кілька хвилин з’явився Роман. Дівчина сама підійшла до нього. Він обійняв її, потім поцілував.

Світлана мовчки дивилася на екран.

— Далі вмикати? — запитав співробітник.

— Ні, залиште запис у звичайному архіві.

Вона не збиралася перетворювати службу безпеки на зброю сімейної помсти. Нагорі Світлана зустріла Дарину. Та вже сиділа за столом, хоча напередодні посилалася на погане самопочуття.

— Вам краще?

— Так, Світлано Петрівно.

— Добре.

— Роман Геннадійович іще не приїхав.

— Я не питала.

Секретарка відвела погляд. У кабінеті Світлана зачинила двері. Рік чи півтора поруч із нею існувало інше життя чоловіка, а коханка щодня сиділа за кілька метрів від її кабінету й спокійно віталася вранці. Та зрада тепер здавалася лише частиною значно більшої зради.

Степан увійшов із роздруківкою.

— Знайшов файл, який ви маєте побачити. Дарина отримала його від Ткача місяць тому, потім переслала Романові. Обидва листи видалені, але архів зберігся.

Документ називався «Попередня структура після запуску проєкту». У ньому описувався майбутній розподіл часток «Граніту». Ткач зберігав частину. Ще один пакет призначався структурі Лисовського. Навпроти третьої частки стояло: «Р. Г. 35%».

— Ініціали ще нічого не доводять, — сказала Світлана.

— Тому я перевірив листування.

Степан поклав зверху ще один аркуш. Короткий лист Ткача Романові: «Твої 35 залишаємо, як домовлялися. Після підпису Світлани запускаємо другий етап».

Світлана дочитала фразу до кінця. Тепер у схеми з’явилася відповідь на головне запитання. Роман послаблював «Техбуд» не заради чужого заробітку. Він готував собі частку в компанії, куди збирався відвести гроші, клієнтів і майбутнє бізнесу власної дружини.

Світлана не викликала Романа на розмову. Вона попросила Степана зберегти знайдене листування, а Оксану — підготувати нові ліміти на платежі.

— До вечора нічого не змінюємо. Він не повинен зрозуміти, скільки ми знаємо.

— Завтра відкличемо видані вами довіреності на частину угод і обмежимо великі операції, — відповів юрист. — Трудові заходи оформимо окремо.

— Я хочу, щоб Роман повірив, ніби я готова повернутися до Лисовського.

— Нічого не обіцяйте. Лише переговори…