Святковий вечір у сина виявився зовсім не таким теплим, яким здавався з вікна

Але бурчання було щасливим. І всі троє це знали.

Поруч зі старими фотографіями Анни Петрівни з’явилися нові. Мишко на зимовій риболовлі з подарованою вудкою. Олексій, Мишко й Григорій Савельович біля каміна — знімок кривуватий, зроблений на таймер, зате всі усміхаються.

Марина отримала покарання без позбавлення волі й обов’язкові роботи. Дім продала й поїхала до родичів. Аліса стала жити з бабусею, і знайомі казали, що дівчинка має спокійніший вигляд, ніж раніше. Олексій якось зізнався батькові, що відчуває перед нею провину: вона ж теж лишилася без нормальної сім’ї.

Григорій Савельович відповів коротко:

— Чим далі вона від тієї атмосфери, тим більше шансів вирости живою людиною, а не слухняною лялькою.

Одного разу після вечері Мишко сказав, що передумав щодо технічного інституту й хоче вступати на педагогічний напрям.

— Я хочу працювати з дітьми, які переживають таке саме, — сказав він, дивлячись дідові просто в очі. — Бути дорослим, який помітить. Спитає, чому дитина мовчить. Не пройде повз.

Дід відвернувся до каміна. Кілька секунд він мовчав, даючи раду клубкові в горлі.

— Анна твоя казала: якщо в самого всередині від старих образ попіл, найкращі ліки — не дати тій самій біді дістатися до чужого серця.

— Вона справді так казала?

— Вона стільки розумного за життя сказала, що на три товсті книжки вистачить. Шкода, я половину пропустив, поки гайки крутив та впирався.

Увечері Мишко репетирував на гітарі перед шкільним концертом. Данило допомагав йому по відеозв’язку. Дід якось зазирнув, послухав і раптом заявив, що в молодості теж співав у самодіяльності й знає щонайменше три акорди.

Він узяв гітару, затиснув щось віддалено схоже на акорд і заспівав голосно, від усієї душі, з величним потраплянням повз кожну ноту.

Данило на екрані схопився за голову.

— Діду, — обережно сказав Мишко, забираючи інструмент, — ти будеш у залі. У першому ряду.

— Тобто як це? Я тут душу вивертаю, а ви мені гітару з рук?