Сюрприз, який записала прихована камера в моїй вітальні
Тільки от у те, що Альбіна божеволіє, чоловік зовсім не вірив. Він доволі часто мав із нею справу й дивувався її розуму, холоднокровності й прагматизму. Такі люди не божеволіють так просто й так швидко.
«Ти ось що, не переживай завчасно», — впевнено заявив він жінці. «Я гадаю, що за тиждень ми з тобою знайдемо пояснення тому, що відбувається в тебе вдома й на роботі. А в мене є дві умови».
Альбіна вся перетворилася на слух. Андрій спокійно пояснив їй, що ніхто, крім них двох, не повинен знати, що в квартирі встановлено приховані відеокамери. А друга — вона має надати йому доступ до своєї квартири в такий час, коли буде сама.
Альбіна зраділа. Умови були цілком прийнятні. Ну а те, що вона буде в квартирі не сама, а з Андрієм, її навіть потішило.
Залишатися самій їй зовсім не хотілося. Вона відчувала незрозумілий, майже містичний жах, і самотність зараз була для неї нестерпною. Олег був зайнятий своїми комп’ютерами й не міг прийти до неї.
Вона могла б сама піти до нього, але не хотіла бентежити його. Він соромився своєї невеликої квартирки в старенькій п’ятиповерхівці, яку вважав бідною й убогою, на відміну від великої, затишної, дорого обставленої квартири Альбіни. Андрієві було вже сорок.
Він жив сам. Дружина покинула його ще чотирнадцять років тому, не витримавши постійних переживань за чоловіка, пов’язаних із його небезпечною роботою. Чоловік тоді відразу вирішив, що вона має рацію.
Ні до чого їй зайві переживання. Життя й без них непросте й часом важке. Вдруге він так і не одружився.
І тільки коли вісім років тому познайомився з Альбіною, зрозумів, що його серце не вмерло для кохання, для стосунків. Але надто вже непросту жінку він покохав. Андрій знав, що ніколи не відкриється їй.
І був вдячний долі навіть за те, що просто знав цю жінку й мав можливість часто бачити її, підтримувати з нею добрі дружні стосунки. Він уже давно переконав себе в тому, що цього для нього достатньо. Але сьогодні, коли побачив на фото її поруч з Олегом, серцю стало дуже тяжко.
Зрозумів, що втрачає Альбіну навіть як друга. Приїхавши до свого офісу, Андрій швидко намітив план дій. Згадавши, як сильно нервувала сьогодні Альбіна, він вирішив, що не стане посвячувати її в усі деталі свого плану, скаже тільки про те, чого не можна приховати.
А о дев’ятій вечора він під’їхав до під’їзду Альбіни з невеликою сумкою в руках. Там було все необхідне для роботи. Жінка вже чекала на нього.
Андрій повільно пройшовся всією квартирою, намітив місця для встановлення камер, розповів, що під’єднає їх до комп’ютера Альбіни, і вона завжди зможе бачити, що діється в її помешканні. «Клієнтам я завжди рекомендую встановити відеоспостереження», — розгублено зізналася Альбіна, — «а коли самої торкнулося, то й не згадала про це. Добре, подруга підказала».
«Та перестань ти хвилюватися», — не витримав Андрій. «У тебе навіть голос тремтить від страху. Я вже все продумав і знаю, що треба робити. Довірся мені».
Андрія мучило одне запитання, але він ніяк не наважувався поставити його Альбіні. Та, бачачи, що спокій до неї не повертається, він набрався хоробрості й спитав:
«Скажи мені чесно, чому твій наречений нічого не зробив, щоб розібратися? Невже він не бачить, як ти переживаєш?»
Альбіна зам’ялася, а потім зізналася, що нічого не розповідала Олегові, бо боялася, що він може подумати, ніби в неї не все гаразд із головою. «Ось як», — здивувався Андрій. «Виходить, ти не довіряєш йому, але при цьому зібралася за нього заміж?»
