Татку, не йди додому, мама сказала, що не можна, коли приходить дядько Діма…

Рішення щодо Кирила не завершило майнових спорів, які Бєлов від самого початку відокремив від сімейної справи. У них не обговорювали, хто кращий як батько чи мати, і не намагалися вдруге вирішувати долю квартири. Галина Михайлівна вже повернула право самостійно розпоряджатися власністю, продаж зупинили, а повноваження Ірини діяти від імені матері припинилися. Тепер треба було розібратися зі зниклими прикрасами й грошима.

Бєлов не включав до вимог звичайні витрати родини за два роки моєї відсутності. Він відібрав лише ті операції, які підтверджувалися виписками й не мали стосунку ані до Кирила, ані до утримання дому: великі особисті покупки, поїздку Ірини з Вадимом і суми, витрачені вже після того, як синові перестали купувати необхідні речі. Окремо оцінили сережки, ланцюжок, персні й мою обручку, що зникли зі шкатулки.

Побачивши зібрані документи, Ірина погодилася укласти письмову угоду. Вона зобов’язалася повернути більшу частину підтверджених сум і відшкодувати вартість прикрас, які знайти вже не вдалося. Бєлов попередив мене, що угода не робить її вчинки менш тяжкими, але позбавляє Кирила ще одного довгого розгляду між батьками. Я погодився. Мені не потрібна була показова перемога; я хотів закрити спір так, щоб син більше не жив усередині нього.

Залишалося питання звільнення квартири. Галина Михайлівна була її єдиною власницею і після набрання рішенням про поновлення прав законної сили письмово вимагала від Ірини й Вадима виїхати. Мати дала їм розумний строк, однак вони відмовилися й далі жили там, ніби нічого не змінилося. Тоді довелося звертатися по окреме рішення про виселення. Лише після того, як воно набрало законної сили й строк для добровільного виконання сплив, виконавча служба призначила день передачі приміщення власниці.

Працівник виконавчої служби приїхав разом з Орловим, який мав стежити за порядком. Ніхто не збирався виставляти людей на сходову клітку без попередження: Ірина й Вадим заздалегідь знали дату, встигли зібрати основні речі й могли пізніше забрати решту за погодженою процедурою.

Ми стояли на сходовому майданчику: мати, Кирило, Михалич і я. Двері відчинила Іра. Вона побачила офіційні папери, потім перевела погляд на сина.

— Вам надавали строк для добровільного звільнення квартири, — спокійно нагадав працівник. — Сьогодні приміщення має бути передане власниці. Речі, що залишилися, можна буде забрати пізніше за погодженою процедурою.

Іра не сперечалася. Вадим вийшов першим, несучи велику сумку. Він пройшов повз, не підводячи очей, і швидко спустився сходами. За кілька хвилин з’явилася Іра з двома валізами й пакетом. На порозі вона зупинилася, ніби хотіла щось сказати мені, але слова були призначені вже не мені…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇