Термін, якого не могло бути. Звичайне УЗД змусило лікарку зупинити прийом і попередити молоду жінку не повертатися додому

Зразок другого учасника взяли не в Стужева. Його поки що ніхто ні про що не питав. Повістку отримав Микита. Він сам приїхав до обласного центру своєю машиною. У коридорі слідчого управління він зіткнувся з Мар’яною. У неї йшов восьмий місяць, живіт був важкий і помітний. Микита подивився на нього й відвернувся.

— Я здам зразок, — сказав він у кабінеті. — Хочу знати. Не для неї. Для себе.

Через два тижні Ільясов викликав їх обох і поклав на стіл два аркуші. Перший підтверджував очевидне: батьківство Микити виключалося за всіма маркерами.

— Я й так знав, — глухо промовив Микита. — Я лежав після операції. Від самого початку знав.

— Є і другий висновок. Лабораторія зазначила, що прямого батьківського споріднення між вами й дитиною немає. Але збігів значно більше, ніж у випадкових людей. Так буває, коли біологічний батько дитини — близький кровний родич дослідженого чоловіка. Простіше кажучи, ця дитина вам не син. Але вона вам рідня.

Микита повільно підвів голову.

— Що значить рідня?

— Близький родич. Батько, брат або син — для точного висновку потрібен прямий зразок.

— У мене немає брата.

— Знаю.

У кабінеті близько пів хвилини ніхто не вимовив ані слова. Микита дуже обережно встав, тримаючись за стіл. Дійшов до дверей і взявся за ручку.

— Мама знала.

— Що? — спитала Мар’яна.

— Улітку вона сказала мені: «Микито, тільки ні про що мене не питай, бо я все одно не відповім». Я вирішив, що вона знає про Мар’янину зраду. Я накричав на неї. Я на всіх накричав, крім нього.

Він вийшов, не озираючись.

Цього разу його відхід був іншим. Біля хвіртки Домни Прокопівни Микита захищав готову картину світу. Тепер лабораторні аркуші зруйнували її без участі Мар’яни. Між дитиною й родиною Стужевих виявилася спорідненість, яку не можна було пояснити ні зрадою з випадковим чоловіком, ні помилкою в терміні. У пам’яті Микити відразу спливло материнське прохання не ставити запитань — фраза, яка раніше здавалася ще одним обвинуваченням дружини.

Мар’яна не покликала його. Їй було боляче бачити, як людина нарешті дійшла до того, що вона намагалася сказати кілька місяців тому. Але це запізніле розуміння не повертало їй ні дому, ні довіри, ні тих днів, коли все село повторювало підготовлену брехню. Тепер Микиті належало самому вирішити, що робити зі знанням про батька й мовчання матері.

Обшуки на кінному заводі й у домі Стужевих провели двадцять шостого листопада — рівно через сім місяців після сімейного свята. Слідчі вилучили новий ветеринарний журнал, ключі від аптечної шафи, прибуткові накладні на препарати за три роки, бухгалтерський комп’ютер і телефон Аркадія Віталійовича. Тепер можна було зіставити справжню книгу Раїси не з випискою, а з усією переписаною версією, а відомості про витрати — з фактичними надходженнями ліків.

Головну знахідку зробили у ветеринарній шафі. За упаковками, у глибині нижньої полиці, стояла картонна коробка. У ній лежали шість порожніх ампул і два одноразові шприци в пакеті. Судячи з того, де все лишилося, Стужев не позбувся використаних предметів одразу, а згодом про них забув. Коробка пережила і внутрішню ревізію, і переписування журналу.

Ампули й шприци відправили на дослідження разом з іншими вилученими матеріалами. Паперовий ланцюжок уже пояснював, звідки на заводі взялися дві списані дози і чому запис про них довелося змінювати. Тепер лишалося з’ясувати, чи збереглося на предметах те, що пов’язувало їх з учасниками тієї ночі…