Точка неповернення: несподіваний фінал нашої спроби мирно поділити майно

— голос Катерини тремтів, і сльози почали навертатися на очі.

Дмитро мовчки зняв черевики. Він підійшов, послаблюючи краватку. Він не заперечував. Він не пояснював. Він просто холодно сказав:

— Це саме те, що ти прочитала. Я більше не хочу з тобою жити, Катерино. Ти зазнала краху. Ти провалилася як дружина і як мати.

— Провалилася? — недовірливо простогнала Катерина. — Я дбала про цей дім і ростила Світлану.

— Дбала про дім? — зневажливо всміхнувся Дмитро. — Усе, що ти робила, — це витрачала мої гроші. Світлані потрібна краща мати. Компетентна. А не та, що тільки й уміє, що плакати й жалітися, як ти.

— Але все майно, цей дім і Світлана… Любий, ти не можеш у мене їх забрати! — почала істерично кричати Катерина.

Дмитро нахилився й подивився на неї гострим, сповненим ненависті поглядом, якого Катерина ніколи раніше не бачила.

— Можу і заберу. У мого адвоката зібрані всі докази. Ти нічого не отримаєш, Катерино. Ти вийдеш із цього дому без жодної копійки.

Дмитро випростався й поправив свій костюм. Він глянув на сходи, переконуючись, що Світлана не чує.

— І готуйся.

Дмитро обдарував її крижаною усмішкою, від якої в Катерини застигла кров.

— Мій адвокат каже, що навіть твоя власна донька свідчитиме в суді про те, яка ти некомпетентна мати.

Катерина завмерла від жаху, і її серце розлетілося на шматки.

Дмитро не просто хотів із нею розлучитися. Він хотів знищити її повністю.

Тієї ночі Катерина не спала. Після жорстокої конфронтації Дмитро пішов до гостьової кімнати й замкнув двері на ключ, ніби Катерина становила загрозу. Катерина провела ніч у кімнаті доньки, сидячи на стільці біля ліжка й дивлячись на умиротворене обличчя сплячої Світлани.

Її сльози не переставали текти.

Як Дмитро міг сказати, що Світлана свідчитиме проти неї? Світлана була для неї всім. Що вони наговорили її маленькій доньці? Ця думка мучила її більше, ніж будь-яке інше звинувачення.

Наступного ранку Дмитро поводився так, ніби нічого не сталося. Він розбудив Світлану, приготував їй форму й відвіз до школи. Він не сказав Катерині ані слова.

Коли Світлана спитала, чому в мами опухлі очі, Дмитро недбало відповів:

— Мама не дуже добре почувається, принцесо.

Після їхнього від’їзду справжній жах охопив Катерину.

Вона мусила боротися. Вона не могла так просто здатися й віддати Світлану.

Вона схопила телефон і почала шукати імена відомих адвокатів із розлучень у місті, але сувора реальність швидко її наздогнала. Адвокатам потрібні були гроші: передоплата, гонорар за консультацію.

Катерина зрозуміла, що в неї немає грошей. Усі ці роки Дмитро давав їй лише щомісячну суму, розраховану рівно на продукти й шкільні витрати Світлани. Не було жодної можливості щось заощадити.

Її єдиною надією був їхній спільний рахунок, який вона вважала сімейним фондом на випадок надзвичайних ситуацій. Тремтячими руками Катерина відкрила банківський застосунок на телефоні. Вона ввела пароль, і серце її шалено калатало.

Коли на екрані з’явився баланс, Катерина відчула, як у неї підкошуються ноги.

Нуль.

На рахунку був нуль…