Травень 1953 року. 6 підлітків утекли з колонії до лісу. Повернувся лише один. Повністю сивий. Те, що він розповів, засекретили на 70 років

Тільки інша. Андрій дав нам три дні на роздуми. Сказав: «Нікого не змушую».

«Хто хоче, іде. Хто не хоче, залишається. Тільки майте на увазі, до літа нас переведуть до іншої колонії».

«На північ. Там узагалі не втечеш. Там крайня північ».

«Узимку пів року ніч. Тож вирішуйте». Я думав ці три дні.

Згадував бабусю, її розповіді про ліс. Вона все життя прожила в селі на краю лісу. Знала ліс як свої п’ять пальців.

І вона казала мені: «У лісі не пропадеш, якщо знати правила. Головне — не боятися, але й не нахабніти».

«І пам’ятай, Альошо, ліс — він живий. У ньому багато чого є, про що люди не говорять уголос. Якщо почуєш, що тебе кличуть із хащі, не озивайся».

«Якщо когось побачиш, не вір очам. Якщо запропонують допомогти, не бери. Запам’ятай це».

Я тоді не зрозумів, про що вона. Думав, старечі казки. Але запам’ятав…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇