Три роки я безплатно доглядала свекруху, аж поки один докір чоловіка не відкрив мені правду про нашу сім’ю

У слухавці пролунали короткі гудки. Богдан зі злістю жбурнув смартфон на стіл.

Того ж вечора йому довелося зателефонувати за одним із номерів, які залишила Марина. Наступного дня до Лідії Степанівни прийшла доглядальниця з агентства.

Галина Миронівна. Огрядна, кремезна жінка з непроникним обличчям. Вона діловито пройшла в передпокій, дістала з сумки свої бахіли й халат.

— Отже, Лідіє Степанівно, — почала вона сухо, відкриваючи блокнот. — У нас оплачено дві години. За цей час я проводжу вологе прибирання двох кімнат і готую один прийом їжі з ваших продуктів. Миття вікон у контракт не входить. Вислуховування історій про ваших сусідів — теж. Якщо вам потрібна психологічна підтримка, це тариф «компаньйонка». Він коштує на тисячу дорожче.

Лідія Степанівна отетеріла.

— Як це? А Мариночка завжди зі мною чай пила. Ми розмовляли.

— Мариночка — ваша невістка, а я наймана працівниця. Час пішов. Показуйте, де швабра.

Увечері Галина Миронівна виставила Богданові рахунок.

— Три тисячі за виїзд. Продукти я купила за списком. Ось чеки ще на дві тисячі. Разом п’ять. Переказуйте на картку. Завтра прийти?

Богдан переказав гроші.

«П’ять тисяч за один день». Згадавши Маринині розрахунки, він раптом зрозумів, що це не було перебільшенням. Місяць такого догляду обійдеться йому у його власну зарплату…👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇