У 53 роки він залишився сам біля РАЦСу, але випадкова зустріч з іншою покинутою нареченою змінила весь день

Того ж вечора Мирон подзвонив Оксані.

— Час закінчувати. Починай.

На слід піаніно він вийшов за три дні через знайомого скупника. Торговець старовинними речами виявився балакучим, коли зрозумів, що має справу не з представником поліції, а з майстром, який відрізняє справжню роботу від підробки.

— Слухай, Мироне, цей красень за пару років не одну річ приносив, — говорив він у слухавку. — Піаніно, годинники, крісло, столик. Усе таке, знаєш, із жіночим минулим, із сімейною історією. Спершу думав, у нього бабуся багата й щедра. Потім зрозумів: бабусь багато, тільки всі чомусь молоді.

— Інструмент де?

— У мене. Прийняв за сорок, виставив за двісті. Річ добра, тільки педаль заїдала й молоточки вбиті.

— Знімай із продажу. Забираю.

— Ти серйозно? Сума немаленька.

— Готуй.

Оксана тим часом по ланцюжках, іменах і старих розписках знайшла ще чотирьох жінок. У кожної була своя версія однієї й тієї самої історії: вигідний проєкт, тимчасова допомога, обіцянка повернути, підпис на папері — а потім зникнення, сором і мовчання.

— Найогидніше знаєш що? — сказала вона Миронові, кинувши теку на стіл. — Кожна впевнена, що вона одна така дурепа. Сидить і мовчить, бо соромно. А їх уже четверо, і це я тільки тиждень копаю.

Одна з постраждалих, викладачка віолончелі, відмовлялася говорити зі слідством. Дарина поїхала до неї сама. Повернулася за три години, втомлено опустилася на кухонний стілець і довго мовчала, перш ніж зняти шарф.

— Вона прийде. Принесе розписку й виписки.

— Як умовила?

— Не вмовляла. Розповіла про себе. Про гроші. Про житло. Про піаніно. Про те, як сиділа в реєстрації одна, бо він навіть не з’явився. Вона слухала, плакала, потім сказала, що всі ці місяці вважала винною тільки себе.

Дарина підняла очі на Мирона.

— Розумієш? Мені три роки пояснювали, що будь-яка біда починається з мене. І раптом з’ясовується, що проблема все-таки не в мені. Це дивно. Навіть радісно, хоч радість якась гірка.

Мирон посунув до неї горнятко з чаєм. На мить його широка долоня лягла їй на плече — важка, тепла, обережна. Потім він знову схилився над паперами.

Автор скарги в музичну школу теж знайшовся швидко. Роман навіть не спробував сховати сліди.

— Він так звик до безкарності, що перестав зачиняти за собою двері, — сказала Оксана, розкладаючи роздруківки. — Це не хижак. Це домашній кіт, який роками тягав сосиски зі столу й раптом виявив кришку на каструлі.

Жінки зустрілися, подивилися одна на одну й перестали мовчати. Колективна заява лягла на стіл слідчому. На Романа відкрили справу про шахрайство. Юрист почав оскаржувати передачу частки не як окрему випадковість, а як частину загальної схеми. Суд визнав угоду недійсною, і частка знову повернулася Дарині…