У 53 роки він залишився сам біля РАЦСу, але випадкова зустріч з іншою покинутою нареченою змінила весь день

Мирон нахилився по помаду й глухо вдарився лобом об край сусіднього сидіння.

— Чудовий початок, — пробурмотів він, потираючи забите місце. — Не хвилюйтеся. Учора я вдома лагодив кран. Перекрив, як мені здавалося, воду, розібрав змішувач, пішов по прокладку. Повернувся — знизу сусіди гупають у двері, кричать, що в них дощ на кухні. Виявилося, я закрутив не той вентиль. Поки ходив до магазину, комунальники дали напір. По підлозі плавали табуретки й котлети, які я розморожував на вечерю. Висновок простий: перед ремонтом перевіряйте обидва крани, навіть якщо впевнені в собі як великий майстер.

Жінка подивилася на нього з недовірою, потім губи її здригнулися.

— Котлет шкода.

— Їх понесло в історичне плавання. Зате сусіди тепер вітаються голосніше.

Вона підняла помаду, защіпнула сумочку й раптом придивилася до нього уважніше.

— Дивно. Мені здається, я десь вас бачила. Або не вас, а схожу людину. Хоча, можливо, в минулому житті.

— У переселення душ я, мабуть, вірю, — сказав Мирон. — І в те, що деякі зустрічі трапляються не просто так.

— Я теж інколи вірю. А інколи думаю, що люди вигадують знаки, аби не визнавати власної дурості.

— Справедливе зауваження. Тоді без містики. Мене звати Мирон Ковалюк. П’ятдесят три роки. Відновлюю старі меблі. Житло є, робота є, звичка до порядку мається. Мати в лікарні, серце зовсім погане. Вона дуже хоче побачити мене одруженим. Жінка, з якою я мав розписатися, сьогодні не прийшла. Ось мій стислий виклад обставин.

Незнайомка довго дивилася на нього, ніби намагалася вирішити, чи не є він частиною чийогось дурного жарту.

— Ви так знайомитеся з усіма?

— Ні. Зазвичай я взагалі не знайомлюся.

— Тоді тим більше дивно.

— Згоден.

Вона помовчала, провела пальцем по застібці сумочки й ніби наважилася на стрибок.

— Дарина Лозова. Тридцять шість років. Викладаю фортепіано. Чоловік, з яким я жила, забрав мої заощадження, переписав на себе мою частку житла й продав бабусине піаніно. Я вагітна. Термін невеликий. Думаю, це не зовсім підходить до вашого плану порятунку хворої мами.

Слова вийшли рівно, та сама Дарина здивувалася, як легко вони зірвалися з язика. Три роки вона привчала себе мовчати, добирати безпечні вислови, обходити гострі кути. А перед цим дивним чоловіком у тісному костюмі раптом сказала все одразу — без гарної обгортки й без прохання пожаліти.

Мирон не відсахнувся. Не став удавати захват, не видавив співчутливої усмішки.

— Дитина буде — значить, буде, — сказав він після короткої паузи.

— Ви завжди розмовляєте так, ніби звіряєте список матеріалів?

— Як саме?