У першу шлюбну ніч Максим запропонував жити окремо, а Оксана відкрила свій розрахунок
— Хто цей чоловік?
— Не знаю. Знімок зроблено за два місяці до загибелі твоїх батьків, там, куди ми збираємося. На задньому плані логотип ресторану. Я один раз був у ньому з батьком і запам’ятав.
Оксана й далі дивилася. Усмішка батька відрізнялася від тієї, яку вона пам’ятала. Він виглядав напруженим, ніби йому було ніяково й усміхатися доводилося через силу.
— Йому не хотілося сидіти за цим столом, — тихо сказала вона.
— Можливо. Його могли вмовити, а могли й натиснути.
Знявши екран на телефон, Оксана знову спитала:
— Ти певен, що не знаєш чоловіка біля Лариси?
— Певен. Але спробую знайти через батькових знайомих. Армен, його колишній помічник, пропрацював із ним 20 років. Тепер на пенсії. Він пам’ятає в обличчя всіх, із ким батько зустрічався.
— Знайди його.
— Добре.
У тиші почувся автомобіль, що проїхав вулицею. Шум віддалився й стих.
— Оксано.
— Тобі страшно?
Вона замислилася, чесно перевіряючи себе, а не добираючи відповідь для нього.
— Так. Але страх повідомляє лише про серйозність становища. Вирішувати за мене він не повинен.
— Цього вчать в університеті чи ти сама дійшла?
— Сама. За п’ять років.
Максим довго дивився на неї. Оксана не могла визначити, що означає цей погляд. Ні жаль, ні захоплення — щось інше, поки що без назви.
— Тоді їдемо.
Виліт призначили на середу. У вівторок увечері Максим приніс роздруківку й мовчки поклав на стіл. Оксана прочитала: Андрій Михайлович Бондаренко, колишній топменеджер великої фармацевтичної дистриб’юторської мережі. Із неї виросла структура Лариси; три роки тому він був її партнером. У нинішніх реєстрах його ім’я не з’являлося. Можливо, він користувався іншим.
— Армен його впізнав?
— Так. — Максим сів. — Каже, на тій зустрічі Бондаренко був посередником. Навіщо знадобився — тоді не знав. Зате пам’ятає твого батька після вечері: той майже не розмовляв, зателефонував дружині й поїхав.
— Між ким Бондаренко посередничав?
— Ларисою і кимось іще. Ким саме, Арменові невідомо. Батько йому не пояснив.
Оксана повільно опустила роздруківку.
— А тепер Бондаренко де?
— Ось що дивно: за словами Армена, приблизно тоді він і зник із горизонту. Більше ні публікацій, ні реєстрацій. Ніби такої людини не стало.
— Або він виїхав із країни.
— Або виїхав.
Вони подивилися одне на одного.
— Треба летіти, — сказала Оксана.
— Квитки куплено зранку.
Вона трохи здивовано глянула на нього.
— Заздалегідь. Переймаю досвід найкращих.
Його рівна іронія не зачіпала. Оксана раптом відчула, що їй хочеться всміхнутися, і відразу розпізнала цю реакцію серед звичних. Така усмішка не призначалася ні для роботи, ні для підтримання ввічливості, ні для дипломатичної гри. Вона могла виникнути без користі й заздалегідь прорахованої мети. Оксана не дозволила їй з’явитися на обличчі, однак подумки відзначила те, що сталося. Ця реакція йшла в непередбаченому напрямку, і це було, мабуть, єдиним, чого не було в жодному з її планів.
Літак приземлився вранці. В обласному центрі виявилося тепліше, ніж у столиці. Під похмурим небом повітря було м’яким, із запахом землі після дощу.
Тамара Олегівна Марченко жила в спальному районі, у звичайній п’ятиповерхівці. Двері відчинила сама: кремезна жінка років сорока, коротко стрижена, у домашньому одязі. Вона ще працювала в слідстві, але через тиск зараз перебувала на лікарняному. Подивившись на гостей пильно й оцінювально, відступила в передпокій.
— Я знала, що колись хтось прийде. Заходьте.
У невеликій чистій вітальні було тіснувато. Чашки вже стояли на столі — на них чекали.
— Три роки чекала, — сказала Тамара, коли всі сіли. — Закрити справу веліли згори. Спочатку я не розуміла, хто втрутився й навіщо. Потім стало ясно: гроші там такі, що самій мені не впоратися. Матеріали, однак, лишилися в мене. Не в системі, я зберегла їх особисто.
З іншої кімнати вона принесла потерту теку в пластиковому файлі й знайшла потрібну сторінку.
— Експертиза гальм. В офіційному висновку стоїть знос. Я за свої гроші, без оформлення, з’їздила до незалежного техніка. За фотографіями з місця аварії він сказав, що природним зносом такі пошкодження не пояснити. На систему впливали ззовні: хтось надрізав трубопровід гальмівної рідини, але не до кінця. Перші кілька кілометрів гальма мали працювати нормально, а потім поступово відмовити…
