У шлюбну ніч теща побачила, що зять небезпечно поводиться з її донькою, і втрутилася без зайвих слів

Перед зборами вони поїхали до лікарні. Оксана вирішила сама забрати документи й сказати Русланові, що йде. Дорошенко чекав у коридорі, Галина зупинилася зовні палати. Крізь скло вона бачила доньку, але не ввійшла слідом за нею.

Руслан лежав із ногою в гіпсі на спеціальній рамі. Побачивши дружину, заплакав: він знав, що вона все-таки прийде. Оксана не відійшла від дверей.

— Мені потрібен мій паспорт. І я подаю на розлучення.

Сльози на його обличчі лишилися, а вираз одразу змінився. Він спитав, чи мати змусила її. Почувши заперечення, нагадав: вона його дружина, шлюб зареєстровано зовсім недавно, не можна просто встати й піти.

— Для мене наше життя разом закінчилося, — відповіла Оксана.

Руслан спробував підвестися, скривився. Звинуватив її в тому, що через один скандал вона викреслює все хороше. Тоді вона назвала по черзі те, що він зробив: вивчив її родину, розлучив із матір’ю, підробив підпис, примушував розпорядитися і братовою землею.

Руслан заговорив про батька, який усе вигадав, про підприємство, яке треба було врятувати.

— Це слідчому розкажеш, — сказала Оксана.

Він простягнув руку, повторюючи, що кохає. Вона подивилася на пальці, від яких іще лишалися сліди на шиї.

— Тобі подобалося, що я боюся тебе втратити. Але це не означає, що ти мене кохав.

Паспорт лежав у тумбочці. Під ним виявилася маленька оксамитова коробочка з каблучкою. Оксана зняла обручку й поклала поруч. Руслан пообіцяв, що вона пошкодує.

— Нехай навіть так. Але далі вирішуватиму сама.

Вийшовши, донька сама взяла Галину за руку. Мати не стала питати, що їй говорили в палаті. Дуже легко було зараз почати командувати з бажання вберегти: куди їхати, що відповідати, коли перестати плакати. Але Оксані вже досить довго вказували, що вона зобов’язана відчувати. Із спальні її вивела мати. Із цієї палати вона вийшла за власним рішенням.

На десяту біля будинку культури зібралася майже вся округа. На сцені висів плакат, що обіцяв із новим комплексом нове майбутнє. Працівники підприємства тіснилися біля Павла Андрійовича, його рідня зайняла перший ряд. Валентина відразу підняла телефон, щойно побачила Галину.

— Прийшла-таки! Знімайте, ось вона.

На Галині була та сама вишита безрукавка, під нею — простий темний костюм. Червоний пояс лишився вдома. Вона вже не потребувала його, щоб пам’ятати, ким була. Поруч ішли Оксана, Даня, Ніна Василівна, Ірина й Леонід Петрович. Дорошенко зупинився біля входу. За столом розкладав карти землевпорядник.

Павло піднявся на сцену раніше, ніж почалося обговорення проєкту. Сказав, що змушений спершу розповісти про біду, яка сталася в його домі: родина з повагою прийняла жінку, а та без жодної причини покалічила його сина. На екран вивели обрізаний ролик. Руслан на підлозі, Галина тримає його руку — знову тільки останні секунди.

— Тепер вона хоче залишити без заробітку двісті родин, — провадив Павло. — Зриває будівництво, бо їй замало запропонували за землю.

Із глибини зали крикнули, що це неправда. Валентина запропонувала дати слово самій Галині. Та підійшла до сцени.

— Так, я застосувала кидок. Під час падіння Руслан зламав ногу.

Рядами пройшов шум. Павло вдоволено нагадав, що зізнання чули всі. Галина дочекалася тиші.

— Тепер треба почути, що відбувалося до тих кадрів, які вам показали.

Оксана розв’язала хустку. Ті, хто сидів попереду, побачили темні сліди на шиї й перестали перешіптуватися.

— Це зробив мій чоловік. У шлюбну ніч він вимагав довіреність і стискав мені горло. Мама змусила його відпустити мене.

Валентина закричала, що дівчину налаштували, вона повторює материнську брехню. Дорошенко встав і повідомив: ушкодження зафіксовані лікарем одразу після події, заяву прийнято, обставини нападу перевіряють. Павло підвищив голос: нехай молоді й посварилися, але це не дає торговці права ламати кістки.

На сцену вийшов Леонід Петрович. У сімдесят п’ять він тримався рівно, говорив спокійно.

— Шість років я тренував Галину Бондаренко. Вона здобула звання майстра спорту, була кандидаткою до збірної. Тут вона застосувала захисний кидок, потім утримання. Щойно небезпека минула, утримувати перестала. Намір продовжувати розправу виглядав би інакше.

Павло відмахнувся: давній знайомий, зрозуміло, кого захищає. Оксана запропонувала тоді послухати людей, у чиєму знайомстві з родиною ніхто не засумнівається. Даня під’єднав телефон до звукової системи.

У залі пролунав голос Павла. Він обговорював із Русланом відчуження Оксани від матері, отримання довіреності після весілля, нагадував, що одружився син зовсім не з любові. Тепер кожне слово чули ті, перед ким він щойно говорив про добробут родин…