Учні зникли в один день, і лише через роки стало зрозуміло, що сталося насправді

Не гаючи часу, чоловік підняв її на руки. Це далося йому нелегко: жінка була знесилена, безвладна, майже невагома, але кожен крок до дороги здавався йому нескінченним. Він не знав, хто вона і звідки взялася серед лісу в такому стані. Розумів лише одне: зволікання могло коштувати їй життя.

У лікарні довкола неї одразу заметушилися лікарі й медсестри. Організм був на межі. Сильне зневоднення, виснаження, численні ушкодження — усе свідчило про те, що жінка довго перебувала в нелюдських умовах. Вона то приходила до тями, то знову провалювалася в забуття, ворушила губами, намагалася щось вимовити, але слова розпадалися на безладний шепіт.

Лише наступного дня її свідомість затрималася трохи довше. Медсестра помітила, як пацієнтка слабо повернула голову, і поспішила до ліжка.

— Не хвилюйтеся, ви в безпеці, — м’яко сказала вона. — Ви в лікарні. Вам допоможуть.

Жінка зусиллям похитала головою. Її погляд був каламутний від слабкості, але в ньому читалося відчайдушне прохання.

— Мені треба… поговорити зі слідчим, — видихнула вона.

Повідомлення передали негайно. Незабаром до лікарні приїхав слідчий Роман. За роки служби він бачив багато чого: зникнення, дивні зізнання, заплутані злочини, історії, від яких холонуло всередині. Але, підходячи до палати цієї невідомої жінки, він чомусь відчував тривогу, ніби за звичайним викликом ховалося щось таке, до чого неможливо підготуватися.

Вона лежала під тонкою лікарняною ковдрою, бліда, змучена, з настороженими очима. Здавалося, навіть тут, серед білих стін і приглушених голосів медиків, вона чекала небезпеки.

Роман зупинився біля ліжка.

— Як вас звати?