Усе місто обговорювало виття собак на старому кладовищі. Сюрприз, який чекав на мене після детального розбору нічного відеозапису

Старенька взяла перший знімок і завмерла. З фотографії на неї дивився Андрій.

— Це Кирило, син Андрія, — пояснив Дмитро, помітивши її приголомшений погляд.

— Як же схожий на Андрійка, — прошепотіла вона.

— А ось іще фото. Єдиний знімок Андрія і Дарії.

Руки Марії Петрівни затремтіли, коли вона взяла дорогоцінну фотографію.

— І ще одна. Це Кирило з дружиною й дітьми.

Старенька дивилася на щасливу родину й не могла надивитися.

— Вони живі?

— Звісно, Маріє Петрівно. Усі живі. І Дарія, і ваш онук, і правнуки. Усі дуже хочуть із вами познайомитися.

Два дні до виписки промайнули непомітно. Марія Петрівна була в такому піднесеному настрої, що їй самій здавалося: вона помолодшала років на п’ятнадцять. Проводжати її вийшов майже весь персонал лікарні.

Коли вона побачила, хто чекає на неї біля виходу, серце ледь не вискочило з грудей. До неї з усіх лап мчали її улюблені чотирилапі друзі. Їхній радості від зустрічі з господинею не було меж.

А потім на неї чекало справжнє диво — вродливі, добрі молоді люди, які зовсім скоро стануть для неї найріднішими й найдорожчими.

Марія Петрівна згадала слова чоловіка й сина про те, що попереду на неї чекає велика радість. І ця радість прийшла — величезна, світла, безмежна. Вона підвела очі до неба й прошепотіла:

— Дякую вам, мої любі.

Тієї миті землю залило яскраве сонячне світло. І Марія Петрівна зрозуміла: попри все пережите, вона все-таки щаслива.