В аеропорту я несподівано побачила чоловіка з іншою жінкою, але найдужче його вразили слова нашого сина

І що глибше він занурювався в документи, то більше ставало запитань. За кілька годин він сидів у кабінеті фінансового директора. На столі лежали папки.

«Коли вона придбала першу частку?» — спитав Дмитро. «Близько трьох років тому». — «Три роки?» — «Так».

«Чому я нічого не знав?» Фінансовий директор зам’явся. «Тому що купівля проходила через кілька інвестиційних фондів. Кінцевий бенефіціар був прихований».

Дмитро замовк. Три роки. Він спробував пригадати, що тоді відбувалося.

Він саме купував новий будинок. Літав із Мариною на відпочинок. Святкував черговий успіх.

І був настільки зайнятий власним життям, що навіть не помітив, як Оксана поступово увійшла в його бізнес. «А зараз?» — спитав він. «Зараз вона отримала контроль».

«Навіщо?» Фінансовий директор знизав плечима. «Цього ми не знаємо». Дмитро відкинувся на спинку крісла.

Він боявся відповіді. Бо вперше допустив думку, що Оксана могла зробити це не заради грошей. А заради нього.

Заради того, щоб одного дня поставити його перед правдою. Він згадав її спокійне обличчя в аеропорту. Вона не вихвалялася. Не насміхалася. Не сказала жодного слова про свій статок. Навіть коли могла знищити його гордість одним реченням.

Вона просто пішла. І це чомусь було страшніше за все. «Знайдіть її», — сказав Дмитро.

Фінансовий директор подивився на нього. «Для чого?» Дмитро не відповів одразу. «Я хочу зустрітися з нею».

Але зустріч виявилася не такою простою. Оксана вже знала, що Дмитро все з’ясував. На її телефоні з’явилося кілька пропущених дзвінків.

Вона подивилася на екран. Ім’я — Дмитро. Один дзвінок. Другий. Третій. Вона не відповідала.

Артем сидів поруч за столом у готельному номері й малював. «Мамо, хто дзвонить?» — «Тато». Хлопчик підвів голову.

«Він хоче поговорити?» — «Мабуть». — «Ти будеш із ним говорити?» Оксана замислилася.

«Коли буду готова». Артем кивнув і знову опустив погляд на малюнок. За кілька хвилин він простягнув його матері. На аркуші були намальовані троє людей. Мама. Він. І тато.

Але між татом і ними була товста чорна лінія. Оксана подивилася на малюнок і відчула, як серце болісно стиснулося. «Чому ти намалював лінію?» Артем знизав плечима.

«Бо раніше вона була». Оксана провела пальцями по паперу. «А тепер?» Хлопчик узяв олівець і почав стирати лінію.

«Не знаю». Ці два слова змусили Оксану замислитися сильніше, ніж будь-який дзвінок Дмитра. Бо, попри все, що сталося, Артем усе ще сподівався…