Велика гарна квітка здавалася звичайною покупкою чоловіка, аж поки випадковість не розкрила її таємницю

Двері зачинилися м’яко. Марина ще довго стояла в передпокої, слухаючи кроки на сходах. Потім повернулася у вітальню. На килимі лишилася маленька сіра шерстинка, біля вікна здригнувся лист рослини.

Між нею й Аліною лежали роки, яких ніхто не поверне. Перші слова, застуди, шкільні фотографії, нічні страхи, дитячі звички — все це вже належало минулому, чужому й невідворотному. Але вперше ці роки не стояли глухою стіною. Вони стали дорогою. Нерівною, довгою, обережною дорогою, якою можна було йти назустріч одна одній — без поспіху, без вимог, без спроби відібрати те, що було в іншої.

Марина підійшла до вікна, торкнулася листка великої квітки й тихо вимкнула світло.