Він повернувся з війни на похорон брата, не підозрюючи, що за одну ніч змінить усе місто

Він завершив розмову. Тарас не боявся. Це не було хоробрістю в тому значенні, в якому її зазвичай розуміють.

Це була просто тверезість. На війні він засвоїв: страх корисний лише доти, доки змушує думати швидше. Якщо страх починає заважати думати, його треба відсунути вбік і працювати.

Його могли вирахувати кількома способами.

Перший — через документи. Але документи були справжніми.

Просто ім’я він назвав не своє. Імен у нього було кілька. Це вміння залишилося з часів розвідки.

Другий — через матір. Але мати нічого не знала. Вона не знала, де він ходить, що робить, як думає.

Третій — випадково. Хтось щось бачив. Хтось склав два плюс два. Оце й було реальною загрозою.

Тарас пішов на ринок. Не тому, що не почув Остапа, а тому, що зрозумів: якщо вони шукають, значить, нервують.

А коли люди нервують, вони припускаються помилок. Йому треба було побачити їхню помилку.

На ринку було незвично тихо.

Охорони більше, обличчя напружені, розмов менше. Тарас з’явився близько полудня. Зайшов з боку господарських рядів, пройшов до складу.

Богдан побачив його й на секунду завмер, потім підійшов.

— Я ж сказав, не з’являйся.

— Мені потрібна зарплата, жерти нічого.

Богдан кілька секунд дивився на нього, намагався щось зрозуміти.

— Почекай тут.

Він відійшов і дістав телефон.

Тарас стояв і чекав. Цілком спокійно. Дивився в бік воріт.

Біля воріт стояв чоловік, якого раніше не було. Кремезний, руки в кишенях. Дивився на Тараса.

Богдан повернувся.

— Іди додому, гроші отримаєш потім.

— Коли?

— Подзвоню.

Тарас кивнув. Пішов до виходу. Проходячи повз кремезного чоловіка біля воріт, трохи пригальмував, на частку секунди, і подивився йому в очі.

Той не витримав погляду. Відвів очі. Це було важливо.

Увечері Тарас зрозумів, що час підтискає. Вони шукають. У них є ресурси й люди.

Рано чи пізно хтось щось скаже, випадково чи ні. Треба було пришвидшуватися.

Він дістав схему. Залишалося чотири ключові людини плюс сам Черненко. Чотири плюс один.

Він сидів у гаражі при світлі ліхтарика й думав. Довго, методично. Перебирав варіанти, як карти.

До півночі в нього був план. Некрасивий, неелегантний, але робочий.

П’ятниця почалася з дощу. Дрібного, холодного, майже снігового.

Листопад уже прощався з осінню й тягнув за собою справжню зиму.

Тарас вийшов із дому о шостій ранку. Мати спала.

Він не став її будити. На кухонному столі залишив гроші. Небагато, але все, що було.

І записку. У ній написав тільки: «Я скоро повернуся».

Це була неправда, і він це знав…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇