Він вважав мене безпорадною й бідною, аж поки моє зникнення не змусило його панікувати

Екран потемнів, потім на ньому з’явився запис із вітальні дому. Роман побачив себе збоку. Він сидів на дивані, обіймав Вероніку, щось шепотів їй на вухо. Дата в кутку показувала, що це було кілька місяців тому, коли Мар’яна поїхала на зустріч своєї спільноти. Вероніка сміялася, закинувши голову, а він дивився на неї з тим самовдоволенням, яке тепер здалося йому потворним.

Наступний запис був зі спальні. Вероніка відчиняла шафу Мар’яни, діставала її сукні, хустки, прикладала до себе, потім кидала на підлогу. Роман стояв поруч і сміявся. Тоді йому здавалося, що це кумедно. Тепер, у тиші переговорної, кожен її рух звучав як ляпас, завданий не Мар’яні, а йому самому.

Потім увімкнувся останній запис. Та сама ніч. Мар’яна лежала в ліжку, бліда, мокра від жару, з тремтячими руками. Роман стояв перед нею з текою. З динаміків пролунав його власний голос — грубий, високий від злої впевненості:

— Ти хвора, нікчемна злидарка. Я подав на розлучення. Забирайся з цього дому до ранку.

Роман закрив обличчя руками.

— Досить. Вимкніть. Будь ласка.

Запис обірвався. Світло в кімнаті стало яскравішим, але йому здавалося, що темрява лишилася всередині.

Ніхто в переговорній не зробив жодного зайвого руху. Юристи дивилися на нього сухо, Галина — спокійно, майже втомлено. Роман зрозумів, що всі ці люди давно бачили записи, давно знали подробиці, давно склали про нього думку. Його ганьба перестала бути таємницею ще до того, як він сам усвідомив її масштаб.

— Камери були встановлені рік тому, — сказав юрист. — Пані Мар’яна почала підозрювати зраду й забезпечила безпеку дому. Матеріали передано юридичній команді.

— Вона подасть на мене до суду? — спитав Роман. Голос уже не звучав чоловічим, упевненим. Це був голос людини, яка чекає удару.

— Такий варіант готувався, — відповіла Галина. — Домашнє психологічне насильство, залишення хворої дружини в небезпеці, подружня зрада й супутні порушення. Матеріалів досить, щоб створити вам дуже серйозні проблеми.

Роман затремтів.

— Але пані Мар’яна передумала. Вона вирішила, що закрите покарання надто легке. Там вас жалітимуть, годуватимуть, ховатимуть від людей. А їй досить, щоб ви прожили з тим, що самі про себе підписали.

Перед ним поклали теку.

— Це позов про розлучення від пані Мар’яни, — сказав один із юристів. — І вимога компенсації моральної шкоди.

Роман розгорнув документ. Сума вдарила в очі.

— Сорок мільйонів? У мене немає таких грошей. У мене взагалі нічого немає.

— Вірно, — сухо сказала Галина. — Але ще вчора у вас була робота. До речі, про неї.

Вона натисла кнопку, і на екрані з’явився документ про угоду.

— Годину тому МЛ Холдинг завершив придбання контрольної частки компанії, де ви обіймали посаду керівника відділу. Перше розпорядження пані Левченко — реорганізація управлінського складу. Ваш контракт розірвано. Повідомлення про звільнення вже підписано.

Роман уставився на неї порожніми очима. Дім. Машина. Гроші. Вероніка. Тепер ще й робота, якою він так пишався. Усе зникало не поступово, а одним безжальним рухом.

— Ви чудовиська, — прошепотів він.

— Ні, — відповіла Галина. — Ми акуратно розставили наслідки туди, де ви самі їх заслужили.

Вона посунула до нього новий аркуш.

— Пані Мар’яна дає вам вибір. Ви підписуєте визнання: зрада, словесне приниження, залишення хворої дружини без допомоги, спроба незаконно привласнити майно. Після цього вимогу компенсації буде знято. Або відмовляєтеся — і ми запускаємо всі процедури.

Роман дивився на папір. Це був не просто документ. Це були останні двері, за якими ще ховалася його гордість. Підписати означало визнати, що він не жертва змови, не обдурений успішний чоловік, а жалюгідний зрадник. Але не підписати означало лишитися під загрозою повного юридичного знищення.

— Навіщо їй це? — спитав він.

— Щоб ви не ходили по знайомих і не розповідали брехню, — відповів юрист. — Щоб правда була зафіксована.

Роман узяв ручку. Пальці тремтіли так сильно, що підпис вийшов нерівний. Коли він поставив останню літеру, Галина швидко забрала документ. У цю мить двері переговорної відчинилися, і зайшла Мар’яна. Роман підвів голову, як засуджений, що почув кроки судді…