Він зажадав, щоб жінка негайно пішла, але вже за кілька хвилин ситуація різко змінилася

— Але звання жінки нічого не змінює, — заперечив Мельник. — Так не можна поводитися ні з генералом, ні з рядовим. Як йому можна довірити десятки тисяч людей?

— Тому ми не судитимемо лише за одним поштовхом. Ми подивимося, що він зробить, отримавши справжню владу.

Марина говорила без образи. Для неї те, що сталося, вже перестало бути особистим приниженням і перетворилося на точну діагностичну ознаку. Людина, готова завдати болю незнайомому підлеглому заради короткого спектаклю, не зупиниться перед значно тяжчим рішенням, якщо воно допоможе її репутації.

— Сьогодні він відштовхнув не мене, — вела далі вона. — Він відштовхнув повагу, без якої армія розпадається зсередини. Такі командири зазвичай самі риють собі яму. Важливо не заважати йому показати, наскільки далеко він здатен зайти.

Мельник замовк. Тепер він зрозумів: стриманість начальниці не означала ні слабкості, ні прощення. Вона не збиралася мститися за забите плече, зате вже оцінювала загрозу, яку Савчук міг створити для всього корпусу.

Марина відправила ад’ютанта перевірити готовність церемонії, а сама вийшла на плац. Почесна варта й оркестр займали місця. Вона дивилася на людей і думала не про майбутню зустріч, а про те, яким чином людина з характером Савчука дійшла до такого звання. За гладкою кар’єрою напевно стояли зв’язки, мовчання співслужбовців і система, що звикла цінувати красиву звітність вище за незручну правду.

Із кишені старої форми Марина дістала маленький блокнот. На чистій сторінці з’явилися короткі записи: «Тріснутий каркас. Прострочений вогнегасник. Неробоче аварійне світло». Нижче вона додала: «Зверхність нового командира. Зневага до безпеки й гідності підлеглих».

Це були не висновки комісії, відредаговані десятком виконавців, а факти, побачені особисто. Блокнот мав стати мірилом, із яким вона зіставить майбутні рішення Савчука. Якщо ранковий випадок виявиться винятком, Марина визнає це. Якщо ж він виражав саму суть нового командира, мовчати вона не дозволить.

До початку церемонії лишалося небагато часу. У своєму кабінеті Марина зняла потерту форму й одягла парадний кітель. Чотири зірки лягли на плечі знайомою вагою. Вона поправила комір, глянула в дзеркало — і безіменна жінка з коридору зникла. Перед відображенням стояла командувачка, яка відповідала за сотні тисяч військовослужбовців.

За кілька хвилин їй належало вийти на плац. Савчук побачить те саме обличчя, той самий спокійний погляд і нарешті зрозуміє, кого обрав для свого ранкового дійства. Марина не чекала задоволення від його переляку. Їй було важливе інше: саме цієї миті почнеться справжня перевірка людини, якій довірили цілий корпус…