Вона прийшла до банку по звичайну довідку, але випадково почула розмову, у якій пролунало її прізвище

Вона пішла на кухню, ще раз поправила скатертину, перевірила, щоб у цукорниці був цукор, щоб склянки стояли рівно. На підвіконні в баночці з водою дотвітала одна пізня айстра, фіолетова, уже підсохла по краях пелюсток. Галина поправила її, провела пальцем по сухому листку.

За вікном починало сутеніти. Скоро під яблунею зберуться люди. Сусіди, яких Анатолій устиг обробити, і просто ті, хто прийшов із цікавості, і ті, хто мовчатиме, і ті, хто відкриє рота невчасно.

А Галина сидітиме з краю столу, у тій самій кофті, в якій ходила в соціальну службу і в банк. Слухняна, тиха, з тиском і опущеними очима. До приїзду Наталії Романівни.

До того моменту, коли вона дістане з її рук банківську папку й покладе на стіл під яблунею.

На сьому годину під яблунею вже горіла лампочка на довгому дроті, Анатолій зранку сам протягнув її з веранди, щоб було світліше. Із сараю він виніс стіл, накрив цератою в синю клітинку, виставив дві лавки, поставив три табуретки й два пластмасові стільці.

На столі стояли чайник, гранчасті склянки, тарілка з печивом і нарізане кружальцями яблуко. Вигляд був господарський, заздалегідь продуманий. Сусіди підтягувалися по одному.

Першою прийшла тітка Валя, у тій самій сталевій куртці, сіла з краю, підібгавши губи. За нею Васильович із третьої ділянки, огрядний, у кепці, зі звичним сиплим «ну, що в нас тут скоїлося». Підійшли дві жінки з правління: Людмила Богданівна з журналом під пахвою і Раїса Юріївна з авоською, у якій щось подзенькувало.

Далі ще чоловік сім, здебільшого з ближніх ділянок. Пахло палим листям, димом із чиєїсь печі й підмерзлими яблуками, які вони цього року так і не встигли зібрати. Галина сиділа з краю, мовчки спостерігаючи за сусідами.

Перед нею на колінах лежала порожня господарська сумка. Паперів у домі не було, Наталія Романівна лишила їх у себе до вечора. Анатолій став на чолі столу…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇