Вона прийшла до банку по звичайну довідку, але випадково почула розмову, у якій пролунало її прізвище

Він любив говорити стоячи.

— Сусіди, — почав він спокійно, по-господарськи, — я довго не хотів виносити сміття з хати. Але люди питають, люди мають право знати. Тому давайте сьогодні по-дорослому, без крику.

Усі притихли.

Анатолій обвів стіл поглядом, трохи затримався на дружині, потім відвів очі.

— Самі знаєте, два роки збирали на водогін. Я особисто бігав по ділянках, особисто з майстрами домовлявся. Частину зборів обліковував я, частину записувала дружина. Я їй довіряв, думав: Галина в мене акуратна, чого тут.

Він зітхнув, потер щоку.

— А коли підійшли до справи, виявилося, що грошей не вистачає. Сильно не вистачає. Я не хотів вірити. Але цифри є цифри.

Тітка Валя сіпнула плечем.

Людмила Богданівна насупилася.

— Я не хочу нікого звинувачувати, — провадив Анатолій тихіше, ніби йому справді тяжко. — Але скажу чесно, Галина в мене жінка проста, у паперах плутається. Я думаю, тут не злий умисел. Я думаю, тут, ну, недогляд. Сумки, зошити, конверти, а потім раз — і не сходиться.

Галина сиділа, опустивши очі на церату. У синю клітинку. Вона рахувала про себе клітинки: раз, два, три, чотири, — щоб не підвести голову раніше часу.

— Галино, — не витримала тітка Валя. — Ну скажи ти по-людськи, куди гроші поділа?

Анатолій тяжко, картинно зітхнув. Ніби йому справді боляче за дружину…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇