Вона прийшла до банку по звичайну довідку, але випадково почула розмову, у якій пролунало її прізвище

Вона назвала.

— Картка належить громадянинові Коваленку. Тільки не Анатолію Сергійовичу, а Коваленку Андрію Анатолійовичу.

У повітрі під яблунею повисла тиша. Тітка Валя прочинила рота.

— Це хто такий? — глухо спитав Васильович.

— Це мій син, — після паузи сказав Анатолій. — Від першого шлюбу.

Людмила Богданівна тихо охнула.

Про сина Анатолія в товаристві ніхто ніколи не чув.

— Це сімейні перекази, — Анатолій підвищив голос. — Я синові допомагав. Я б повернув. Я б своїми руками віддав. Яке вам діло взагалі, кому я що переказував зі свого?

— Зі свого? — м’яко перебила Наталія Романівна. — Це рахунок товариства.

— Гроші людей, які сидять за цим столом. На щебінь для спільної дороги. На труби для спільного водогону.

— Ці гроші не надійшли ні постачальникам, ні майстрам, які працювали на водогоні. Вони пішли людині, яка до товариства стосунку не має.

Наталія Романівна закрила виписку й подивилася просто на Анатолія.

— Тому пояснювати призначення цих переказів доведеться вже не Галині Василівні…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇