Вони загнали старого в глуий ліс, не підозрюючи, що в темряві він виявиться зовсім не таким безпорадним

Вони думали, що женуть звіра. Насправді звір повів їх за собою. У чорний, морозний, безкраїй ліс, де не було ні фар, ні міста, ні закону, де були тільки він, Степан, понад тридцять градусів морозу, сніг по пояс і його ліс, що знав кожну стежку.

Студень розбив людей на трійки й пустив по сліду. Слід був. Чіткий, ясний.

У світлі ліхтарів він уводив у розпадок, і хлопці йшли за ним, підбадьорившись. Дід старий, далеко не втече. Вони не знали, що цим слідом Степан водив їх навмисне, що кожен поворот, кожна петля були вибрані заздалегідь, ще вдень, коли він розчищав не тільки хату, а й підходи до неї.

Перша трійка дійшла до старої звіриної стежки. Тут, під незайманим на вигляд снігом, збереглася яма від старого самолова на великого звіра. Самолов Степан зняв, коли перестав бити звіра, але яму так і не засипав.

Тепер вона чекала. Той, хто йшов попереду, ухнув униз, у темряву, по груди, переламавши хмиз, і заскімлив. Двоє інших кинулися витягати, забувши про все, і в цій метушні, у світлі заваленого снігом ліхтаря, жоден із них не помітив тіні, що безшумно підійшла ззаду.

Коли трійка не вийшла на зв’язок, Студень відчув недобре. Ліс грався з ними в злу гру. Мороз скрадав звуки, заважаючи визначити, звідки вони долинають.

Відлуння металося між стовбурами, і постріл, що пролунав ліворуч, віддавався праворуч. Люди губили одне одного за три кроки. Чорні ялини у світлі ліхтарів здавалися постатями.

Хтось не витримав і вистрілив у бік такої тіні. Тінь виявилася товаришем із сусідньої трійки. Зчинився крик, лайка, паніка.

Вони почали боятися вже не діда, а власного лісу й власних стволів. А Степан працював. Спокійно, без поспіху, як завжди…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇