Ворона три дні билася в скло автобуса на одному повороті. Водій відмахувався — а потім вийшов

Увечері Михайло довго не міг заснути. Варто було заплющити очі, як перед ним поставали чорне кругле око й зламаний хвіст. Здоровий дикий птах не став би два ранки поспіль кидатися під важку машину. У його рухах було не божевілля, а відчайдушна наполегливість.

Він подумав, що варто було б пройтися стежкою й оглянути кущі, але відразу згадав щільний графік і Владислава з його вічними перевірками. З дороги нічого підозрілого видно не було: звичайна низина, густа лісосмуга й мокра зелень. За кілька секунд із кабіни там однаково нічого не розгледиш.

Уранці в автопарк надійшов дзвінок від невдоволеного пасажира. Людина поскаржилася, що водій без причини сповільнює рейс і лякає людей розмовами про птаха. Кравець ніби чекав такого приводу. Він викликав Михайла до тісного прокуреного кабінету і, як слід не запропонувавши зайти, вказав на стілець.

— Гнатюку, на тебе надійшов сигнал. Зупиняєшся де заманеться, порушуєш розклад. Уявляєш, чим це все може закінчитися?

— Ворона вдарилася в скло, — рівно відповів Михайло. — Я пригальмував, щоб не задавити її і не пожбурити людей із сидінь.

— Ворона, значить?

Диспетчер усміхнувся й зробив запис у своєму зошиті.

— У твоєму віці подібні видіння вже мали б насторожувати. Може, час пройти позачергову медичну перевірку?

Далі Владислав довго й удавано турботливо міркував про професійну придатність, вік і необхідність поступитися дорогою молодим кадрам. Михайло мовчки стискав у вузлуватих пальцях кашкета. Виправдовуватися перед людиною, яка не провела за кермом рейсового автобуса жодного дня, він не збирався.

— Ще раз зупиниш машину через свою ворону — оформлю доповідну, — підсумував Кравець. — Після комісії за кермо вже не повернешся.

Пізніше в кімнаті відпочинку він показував іншим водіям запис Дарини й голосно реготав.

— Дивіться, Гнатюк із птахами балакає. Йому не маршрут потрібен, а циркова арена.

Молоді водії відводили очі, старші похмуро мовчали. Михайло пройшов повз так, ніби глузування стосувалися не його, однак усередині лишилася пекуча образа. Ще дужче мучило інше: він дедалі більше переконувався, що ворона справді просить про допомогу.

Оксані він розповів про все лише пізно ввечері. Вийшов на ґанок, закурив уперше за кілька місяців і довго дивився в темряву.

— Що тебе гризе? — спитала дружина, сідаючи поруч.

— Птах цей. Він не просто метається. Дивиться так, ніби кличе.

Оксана трохи помовчала.

— Може, і справді кличе. Ти птахів завжди розумів краще, ніж деяких людей.

— Диспетчер комісією пригрозив. Ще одна зупинка — і виставить мене за ворота. Двадцять років роботи перекреслить одним папірцем.

— Нехай погрожує, — твердо сказала Оксана. — За всі ці роки ти жодного разу не наражав пасажирів на небезпеку. Чисте сумління дорожче за його зошит.

Уночі знову розгулялася гроза. Блискавка вихопила з темряви лісосмугу, а потім звідти долинув далекий сухий тріск. Оксана майже відразу заснула, а Михайло лежав із розплющеними очима й слухав грім. Думки чомусь поверталися до похиленої опори, на якій сиділа ворона. Передчуття ставало дедалі важчим, ніби за вікном не просто шаленіла негода, а добігав кінця відпущений комусь строк…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇