Він був упевнений, що знайшов цуценя

На фотографії людська долоня здавалася величезною. Пальці оточували маленьке темне тільце, підтримуючи його з усіх боків, і поруч із ними особливо помітними ставали крихітні розміри знайди.

Над округлою голівкою здіймалися два вушка.

Очі залишалися заплющеними, а біля великого пальця лежала лапка з ледь помітними кігтиками. Чорний пушок вкривав маля так тонко, що звичного вигляду пухнастого звірятка воно ще не мало. У ньому вгадувалося одразу кілька тварин, але впевнено назвати бодай одну було важко.

Дорослого кота чи собаку впізнають миттєво. Досить силуету, повороту голови, характерних вух. Тут знайомі прикмети ніби ще не встигли стати на свої місця. Голова виглядала великою щодо тіла, мордочка була короткою, вушка здавалися незвичними. Істота на долоні нагадувала незавершений малюнок, у якому вже намічено всі лінії, але задум стає зрозумілим далеко не відразу.

Цими світлинами поділилися активісти центру допомоги диким тваринам «Серце Лісу». Для підпису вони обрали знайомі казкові слова: «Не мишеня, не жабка, а невідома звірятка». Вони напрочуд точно передавали перше враження від знахідки. Перед людьми було живе маля, однак його належність до звичного тваринного світу ще потребувала пояснення. Казкове означення пасувало йому краще за будь-яку поспішно обрану назву.

Фотографії з’явилися в соціальних мережах, і довкола них почалося обговорення. Користувачі розглядали маленьку голівку, вушка, лапки, намагаючись зіставити їх з образами знайомих звірів. Один знімок давав простір одразу для кількох здогадів. На іншому та сама мордочка виглядала трохи інакше. Світло підкреслювало тонкий темний покрив, а долоня, що тримала знайду, залишалася найзрозумілішою вказівкою на її розмір…