В’язень демонстративно викинув його їжу, не підозрюючи, що вже за хвилину ситуація різко зміниться
Ковальов попросив чистий аркуш і звелів Заславському диктувати форму показань. Він не намагався викреслити власну роль. Навпаки, вимагав, щоб запис про незаконну видачу зброї зберігся в матеріалах. Розповів про прохання Всеволода, відчинений сейф, журнал, постріл, приїзд Терентьєва, фотографію Гриші й неправдиве зізнання. Кожне твердження можна було зіставити з часом, документом або свідком.
Перевірка вийшла далеко за стіни установи. Завірена сторінка журналу, показання Ковальова і пояснення колишнього охоронця другої зміни стали підставою для відновлення справи. Тепер слідство мало не лише нову історію, а й матеріальний запис, зроблений до пострілу і тому не пристосований заднім числом до захисту Андрія. У ньому стояв його підпис і прямо вказувалося, кому передали рушницю.
Наступні чотирнадцять місяців складалися з допитів, звірок і судових рішень. Ковальов не квапив процес і не намагався подати себе жертвою без власної провини. Первісний вирок за умисне вбивство скасували. Однак Андрій не вийшов із цієї історії повністю виправданим: його дії окремо оцінили як недбале поводження зі зброєю, що створило умови для трагедії.
Двадцять дев’ятого серпня о сьомій двадцять ранку ворота виправної установи № 7 відчинилися. Ковальов вийшов через ліве крило, біля якого після дощу завжди стояла калюжа. Колись він помітив ухил плацу крізь щілину автозака. Тепер пройшов поруч без зупинки. За спиною лишилися бетонний паркан, вежа й лампа, що горіла в бараці цілодобово, але історія тривала в іншому суді.
Захисник просив повністю звільнити Андрія від нового покарання, оскільки фактично відбутий строк уже перевищував можливу міру. Ковальов написав заяву проти такого результату. У судовому засіданні він вимовив одну фразу: жінка загинула після його запису в журналі, і він хоче, щоб це лишилося відображеним у вироку. Суд призначив м’яке покарання, врахувавши вже проведений у в’язниці час.
Для суду його наполегливість мала незвичний сенс. Зазвичай захист домагається виключення всього, що може погіршити становище підсудного; Ковальов, навпаки, просив розділити два вчинки максимально точно. Він не вбивав Лідію Єгорівну і не мав відповідати за постріл Всеволода. Але він свідомо видав зброю без письмового розпорядження і порушив правило, створене саме для запобігання таким випадкам. Строк, проведений за неправдивим зізнанням, не перетворював це порушення на правильну дію. Новий вирок зафіксував обидві межі: чуже вбивство перестало бути його злочином, а власна недбалість не зникла разом зі скасованим обвинуваченням. Такий результат не давав урочистого виправдання, зате вперше відповідав послідовності подій.
Всеволод Аркадійович Терентьєв, якому на момент нового вироку виповнилося двадцять два, отримав вісім років суворого режиму. Його направили до іншої установи, далеко від батька й колишніх зв’язків. За перший рік він заробив шість стягнень. Запис № 109 не робив Андрія стрільцем, але однозначно пов’язував зброю з Всеволодом і руйнував неправдиве зізнання.
Аркадій Львович утратив депутатський мандат. Йому висунули кілька обвинувачень, зокрема за примушування до неправдивих показань і перешкоджання правосуддю. Підсумком стали шість років позбавлення волі. На оголошення рішення Терентьєв прийшов у тому самому світлому пальті. Права кисть тремтіла вже настільки помітно, що рух лишився на відеозаписі засідання. Нічні розмови, обіцянки переведення й розклад тренувань сина увійшли до доказового ланцюга як способи тиску…
