Я думала лише про те, як допомогти бабусі, аж поки вона не промовила кілька слів про схованку під комодом

Наступне відео було зняте за день до відрядження Оксани. Кирило зайшов до будинку не сам. За ним коридором пройшла молода жінка в яскравій обтислій сукні. Оксана відразу впізнала Вероніку Савельєву, яку чоловік представляв дочкою маминої знайомої. Та нібито допомагала збирати документи для хворої бабусі й тому іноді з’являлася в домі.

Не озираючись, Кирило й Вероніка зникли в подружній спальні. Там стояло ліжко з новим матрацом, купленим Оксаною на премію. За годину вони повернулися на кухню й відкоркували дороге вино, яке чоловік беріг для особливого випадку. Оксана попросила зупинити відео: одного побаченого їй вистачило. Але Лідія Степанівна твердо відповіла, що напівправда залишить можливість знову обдурити себе.

Мікрофон передавав кожне слово. Вероніка спитала, коли Кирило нарешті розлучиться із «сірою мишкою». Він ліниво пообіцяв зробити це після смерті бабусі. Чоловік розраховував отримати будинок, частку в сімейному підприємстві й лише потім вигнати дружину. Його непокоїло тільки одне: разом з Оксаною зникне зручне джерело грошей, до якого він давно звик.

Ноги перестали тримати Оксану, і вона опустилася на підлогу. П’ять років жінка багато працювала, економила на одязі, відмовлялася від відпочинку й несла майже весь заробіток додому. Вона виправдовувала холодність Кирила втомою, його байдужість — складним характером, а вимоги грошей — турботою про бабусю. Для чоловіка ж вона весь цей час була не людиною, а вигідною статтею доходу.

Третій запис Лідія Степанівна назвала найважливішим. На кухні Кирило розтирав у старій ступці таблетки, а мати передала йому бульбашку з прозорою рідиною. Отриманий порошок він висипав у чай, ретельно розмішав і поніс бабусі, лагідно вмовляючи випити. Хімічної експертизи ще не було проведено, але призначення суміші не лишало сумнівів.

Лідія Степанівна зізналася, що за першої ж нагоди виливала підозрілий чай у квітковий горщик. Рослина невдовзі загинула. Потім вона закрила архів і спитала Оксану, чи готова та діяти. Сльози на обличчі молодої жінки вже висохли. Вона підвелася, випростала плечі й відповіла згодою. Бабуся дістала захований смартфон і набрала номер людини, на яку чекала всі ці роки…

Оксана почула лише кілька коротких фраз. Людина на тому кінці відразу зрозуміла їхнє значення. Лідія Степанівна не просила про порятунок і не скаржилася. Вона повідомила, що перевірку завершено і давно підготовлений порядок дій нарешті можна запускати…