Я кілька разів пояснила, кому належить автомобіль, однак свекруха почула мене лише після одного вчинку

Батько Марини до цього моменту сидів цілком нерухомо. Він мовчки слухав цей цирк, методично сьорбаючи чай зі свого величезного горнятка.

Жоден м’яз на його обличчі не сіпнувся. Він відставив чашку, акуратно витер вуса серветкою й спокійно повернувся до зятя.

— Богдане! — Голос Павла звучав неголосно, але чомусь усі на кухні миттєво замовкли. — А ти сам із цього приводу що думаєш?

Ситуація вимагала від Богдана єдиного правильного рішення: сказати матері, щоб вона припинила верзти дурниці, вибачитися перед дружиною й тестем. Але Лідія Степанівна дивилася на сина так, ніби від його відповіді залежала доля всесвіту.

І Богдан зламався. Він прибрав поважного вигляду, розправив плечі, напустив на себе вигляд суворого юриста, який надивився серіалів про суд, і видав:

— Ну а що, Павле Мироновичу? Куплено в шлюбі, мої гроші теж вкладені. Значить, майно спільно нажите, спільне, за законом. А раз спільне, то, значить, нехай мама вирішує, кому потрібніше. Вона життя прожила, вона краще знає.

Лідія Степанівна розпливлася в такій щасливій усмішці, ніби їй щойно вручили ключі від квартири в центрі столиці.

— Правильно, синочку! — радісно закивала свекруха, поплескуючи Богдана по плечу. — Розумничок мій! Усе в сім’ї має бути спільним. Одна сім’я — один казан. Ми ж не чужі люди, щоб кути ділити.

Анна, мати Марини, охнула й притисла руки до щік.

Марина стиснула кулаки під столом, готуючись вибухнути. Але Павло не дав їй цього зробити…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇