Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету
. «Ну, можу я його теж трохи повчити?»
«А може, ми будемо з ним дружити?» — подумала дівчинка. Але з початком нового навчального року з’ясувалося, що Міша зустрічається з Настею. З тією самою, яка пожертвувала заради Ксюші своїми колготками.
Які могли бути претензії? Ксюша прекрасно розуміла хлопця. Вона порівняно з красивою, високою блондинкою Настею була маленькою сіренькою мишкою.
Того дня Ксюша затрималася в шкільній роздягальні. Вона не могла витягти з куртки ключі, які провалилися за підкладку через дірку в кишені. Начебто й дірочка була невеликою, але зв’язка все одно зникла десь у районі подолу.
Дівчинка вовтузилася, намагаючись її дістати. «Може, Ксюшу покличемо з нами? Вона класику любить».
«Пам’ятаєш, як на останньому дзвонику в травні грала? Усім сподобалося, не пропадати ж зайвому квитку!» Ксюша раптом почула розмову й завмерла, боячись поворухнутися.
Це був голос Міші. — Кого? — Ксюшу, нашу однокласницю.
— Мішко, ти з глузду з’їхав? — Настя розсміялася, не думаючи, що їх підслуховують. — Цю обідранку та на концерт!
Та в неї, якщо й є сукня, то вічно нитки стирчать, а черевики каші просять. Усі нормальні люди давно вже на кросівки перейшли. І тільки вона ходить у якомусь допотопному взутті.
— То ти ж сама кажеш, що в неї бідна сім’я. — І що? Я б давно вже влаштувала скандал і все б отримала.
Вона зовсім не вміє жити й вимагати свого. Парочка пішла, а Ксюша тихо опустилася на лаву. Вона ж думала, що хоча б Настя до неї ставиться добре.
А виявилося… По обличчю дівчинки потекли сльози. Вона вдягла куртку сіро-зеленого кольору й вийшла з будівлі.
Надворі лив гидкий осінній дощ. Волосся намокло, і струмки води, змішуючись із солоними слізьми, противно сповзали за комір. Ксюша зупинилася, чекаючи зеленого сигналу світлофора.
Вона стояла поруч із маленьким хлопчиком. Той тримався за мамину руку. — Мамо, це Кікімора? — спитав він, показуючи на Ксюшу.
— Нам сьогодні в садочку про неї казку читали й картинку показували. — Ну що ти таке кажеш! — сплеснула жінка руками.
— Це просто дівчинка промокла під дощем. Ходімо швидше. «Не тільки обідранка, а ще й Кікімора», — схлипнула Ксюша.
Прийшовши додому, вона впала на ліжко вся в сльозах. Після прогулянки під дощем вона, звісно ж, захворіла. Наступні два тижні дівчинка до школи не ходила.
За цей час вона постаралася прибрати з одягу всі нитки, що стирчали. Дівчинка вмовила маму купити їй кросівки як змінне взуття. І вирушила на заняття, задоволена своїм зовнішнім виглядом.
Автівка, що проїжджала повз, ковзнула по калюжі саме тоді, коли поруч проходила Ксюша. Вона облила дівчинку добрячим потоком брудної води. Коли Ксюша з’явилася в класі, однокласники пирснули зі сміху.
На подолі сукні красувалася мокра пляма. Новенькі кросівки з брудними патьоками являли собою жалюгідне видовище. Сумка теж була в брудних розводах.
— Ну й обідранка! — похитала головою Алка. — Ти на жебрачку схожа.
Тобі, мабуть, багато дріб’язку накидали б. Без тебе в класі було чистіше. Не звертаючи уваги на злобу підлітків, Ксюша закусила губу, щоб не заплакати.
Вона мовчки сіла за свою парту. У скронях поперемінно стукали слова: «Обідранка», «Кікімора», «Обідранка», «Кікімора». Після зимових канікул ставлення вчителів до класу раптом різко змінилося.
Якщо з початку року всі сили були кинуті на випускників, а десятий залишався в тіні, то тепер усе змінилося. З тими було все вирішено, залишалася тільки підготовка до іспитів. І вся викладацька енергія спрямувалася на Ксюшу та її однокласників.
Почалися нескінченні заняття, факультативи, додаткові уроки. Вони приходили до школи о восьмій ранку, поверталися додому о сьомій вечора. «Навіть я стільки не працюю!» — обурювалася мама.
«Вони вирішили вас усіх загубити, чи що, цим навчанням? До випуску ще майже півтора року. Із вас академіків готують».
«Скажи мені, навіщо тобі, майбутній піаністці, вся ця фізика й математика?»
