Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

Дівчинка усміхалася й ховала очі. Вона боялася мамі зізнатися, що точні науки їй, узагалі-то, подобаються.

І вона із задоволенням ходить на додаткові заняття. А музика? Музика була лише як відпочинок.

Музичну школу Ксюша закінчила добре. Отримавши диплом, вона поклялася собі більше ніколи не підходити до інструмента. Але слова свого не дотримала.

Коли від навчання голова переставала міркувати, дівчинка сідала за інструмент. Вона починала награвати щось легке, щоб звільнитися від думок і перезавантажитися. Цей трюк завжди допомагав.

Але оскільки Ксюшина мама бачила тільки те, як донька грає, вона й далі думала, що дівчинка мріє стати піаністкою. Із весни по телевізору крутили рекламу про конкурс юних виконавців. Мати вмовила її надіслати туди заявку.

«Я ж чую, як ти граєш. Мені здається, у тебе є всі шанси виграти. Поки ще є час і можливість».

«Наступного року буде вже не до цього». Ксюша подумала, що мама надто вже добре думає про її музикування. Але, щоб не засмучувати, надіслала свою анкету й запис виконання.

Несподівано прийшло запрошення на відбірковий тур. Його дівчинка пройшла на власний подив. Наприкінці травня на самому конкурсі вона посіла третє місце.

Разом із двома іншими переможцями її преміювали поїздкою до Японії на фестиваль камерної музики. Усі витрати на поїздку взяли на себе організатори. Ксюша ледве встигла оформити закордонний паспорт і отримати візу.

І от уже на початку серпня вперше в житті вона летіла літаком далеко на схід. «Японці дуже люблять музику, класичну, інструментальну. У них проходить багато фестивалів, особливо дитячих».

«Вони вважають, що музика допомагає дітям пізнати красу світу. І я думаю, що вони мають рацію». Кураторка й перекладачка, яка супроводжувала дітей у цій поїздці, ще в літаку почала розповідати своїм підопічним про особливості країни та її жителів.

«Ви побачите все самі. Японці дуже добре ставляться до музикантів, з якої б країни вони не приїхали. Мало того, майже в кожному японському домі обов’язково є якийсь музичний інструмент».

«А скільки там магазинів, присвячених музиці!» Жінка мрійливо закотила очі. «Хотіла б я, щоб і в нас їх було стільки ж».

До Ксюші в кураторки було окреме прохання. «Можна тебе на фестивалі й у спілкуванні представляти не Ксенією, а Оксаною? Просто наше ім’я Ксенія співзвучне з японським словом неоднозначного значення».

«Якщо ти не заперечуєш, то я б називала тебе Оксаною». Перше, що вразило Ксюшу в далекій країні, — це те, що всі були вдягнені однаково. Ну, майже.

Там не було тих, хто випендрювався, як Аллочка. Або, навпаки, ходив у лахмітті. На фестивалі в усіх була уніформа: білий верх, чорний низ.

Дівчинка, мабуть, уперше в житті відчула себе комфортно серед інших людей. Може, тому вона буквально закохалася в цю країну та в її жителів. На відміну від галасливих однокласників, ті поводилися з усіма тихо й шанобливо.

Вони весь час кланялися й говорили компліменти її грі. Кураторка вільно говорила японською. Вона не раз і не двічі сказала Ксюші, що місцеві жителі захоплюються не лише її грою, а й зовнішністю.

«Вони кажуть, що в тебе чарівні тонкі пальчики, які ковзають по клавішах, як по воді. І що ти схожа на героїню їхніх коміксів: худенька, з великими очима й розпатланим волоссям». Що тут може подобатися?

Ксюша знизувала плечима, розглядаючи себе в дзеркалі номера готелю. Вона не знаходила в собі жодних змін порівняно з тим, що бачила вдома. Але компліменти, які перекладала кураторка, були їй приємні.

Одного разу дівчинка сама відчула це захоплення. Проходячи повз магазин музичних інструментів, вона побачила той самий синтезатор, як у Міші. Ксюша вмовила перекладачку туди зайти.

Увесь час, поки вона розглядала інструмент, господиня крамнички дивилася на неї. Жінка похитувала головою, кланялася й говорила з перекладачкою. Ксюші було трохи не по собі від того, що обговорюють саме її.

Але вона розуміла, що це обговорення межує зі схваленням, а не з осудом. «Обідранка», «кікімора» — крутилися в її голові слова. Але тепер вони звучали вже не так упевнено.

— А де ви вивчили японську мову?