Я попросила свекруху не курити поруч із дитиною, але реакція чоловіка показала, що в цьому домі мені більше не можна мовчати

— У мене є докази того, що ви робили.

— Ти пошкодуєш, — процідив він.

Але в його голосі було більше страху, ніж погрози.

За кілька днів він зателефонував знову. Цього разу говорив утомлено, без колишньої злості.

— Давай закінчимо. Я згоден на твої умови.

— Які саме?

— Компенсація, аліменти, графік зустрічей. Усе. Тільки не давай ходу цим записам. Якщо їх побачать на роботі…

Він замовк.

Марина не відчувала злорадства. Лише втому.

— Я поговорю з адвокаткою.

Алла Сергіївна спершу була проти.

— Ми можемо дотиснути їх сильніше.

— Я не хочу більше жити цією війною, — сказала Марина. — Якщо він підписує наші умови, мені досить. Я хочу перегорнути сторінку.

Угоду склали докладно: компенсація за вкладення в житло, аліменти на Лева, виплати Марині на період догляду за маленькою дитиною, графік зустрічей Кирила з сином, зобов’язання щодо виплат у встановлений строк.

Кирило підписав майже не читаючи. Здавалося, він готовий на все, аби записи не стали ширше відомими.

Суд затвердив угоду. Валентина Павлівна не прийшла, пославшись на здоров’я. Кирило сидів похмурий, постарілий, із темними колами під очима.

Коли суддя оголосила, що шлюб розірвано, Марина відчула, ніби з плечей упав величезний камінь.

Надворі мрячив дощ.

— Вітаю, — сказала Алла Сергіївна, тиснучи їй руку. — Це була непроста перемога.

— Дякую, — щиро відповіла Марина. — Без вас я б не впоралася.

Вона вже збиралася йти, коли її наздогнав Кирило.

— Марино, зачекай.

Вона обернулася.

Він стояв під дощем без парасолі. Дороге пальто намокло на плечах.

— Я хотів віддати тобі ключі.

— Навіщо?

— Усе одно житло продаватиметься. А поки можеш пожити там. У батька, мабуть, тісно. І твої речі ще лишилися.

— А ти де будеш?

Він криво всміхнувся.

— У мами. Вона буде рада.

Марина взяла ключі. Вперше за довгий час їй стало його майже шкода. Колись упевнений, красивий, успішний чоловік тепер виглядав розгубленим хлопчиком, який так і не навчився жити окремо від матері.

— Прощавай, Кириле…