Я повернулася додому після 26-годинної зміни медсестри й побачила на кухні другий холодильник

Сигнал домофона пролунав неголосно, але я почула його відразу. Впустила відвідувачів до під’їзду, потім відчинила двері квартири. Роман Ілліч стояв у сірому костюмі, з портфелем. Поруч — молодий кур’єр у куртці, який тримав теку.

— Добрий ранок, Валентино Степанівно.

— Проходьте.

Паша визирнув із кухні й почав питати, хто прийшов. Юрист відрекомендувався раніше, ніж син договорив:

— Роман Ілліч Ткаченко. Я представляю інтереси власниці квартири. Нам потрібно передати Павлові Андрійовичу Ковальчуку та його дружині повідомлення з вимогою звільнити житло й копії позовних документів.

За Пашиним плечем з’явилася Оксана. Барва зійшла з її обличчя. Кур’єр розкрив теку, дістав конверти, уточнив ім’я сина й показав, де підтвердити отримання. Паша машинально взяв бланк і розписався, ще ніби не зрозумівши, що робить.

Другий конверт кур’єр простягнув невістці. Вона відсмикнула руку.

— Зачекайте. Які ще документи? Ви взагалі про що?

Роман Ілліч пояснив розмірено:

— Валентина Степанівна більше не згодна на ваше проживання в квартирі. Вона пропонує звільнити її добровільно протягом сімдесяти двох годин. Тут також копії вимог про повернення позики й компенсацію моральної шкоди.

— Якої позики? Мамо, ти навіщо влаштувала це дійство?

Я трималася за спинку стільця. Ще секунду тому син дивився на незнайому людину, тепер увесь його переляк і роздратування звернулися до мене.

— Два роки тому ти взяв у мене вісімсот тисяч на свою справу. Розписку пам’ятаєш? Гроші ти не повернув. Тепер вимога з нарахуваннями — понад мільйон.

Оксана вихопила конверт із його рук і почала квапливо читати.

— Виселення… борг… моральна шкода… Та ви розумієте, що робите?

— Цього разу розумію.

Паша теж вчитався в аркуші. Його очі бігали рядками, зупинялися на цифрах, поверталися до початку.

Перед ним лежало зобов’язання з його ім’ям. Він міг сердитися, називати те, що відбувається, виставою, просити мене припинити, але сума боргу й строк повернення від цього не змінювалися. Мені було важко спостерігати за його розгубленістю. Я сама домагалася цієї розмови, а тепер насилу стримувалася від звичного бажання його пожаліти.

— Троє діб? Ти даєш нам лише троє діб?

— Це строк, який власниця пропонує для добровільного виїзду, — уточнив юрист. — Якщо домовитися не вдасться, питання вирішуватиметься в судовому порядку. Стягнення боргу — окрема вимога. Крім того, за потреби розглядатимуться й інші заходи.

— Це які? — різко спитала Оксана.

— Зараз я вручаю документи. Обговорювати інші обставини краще спокійно. Матеріалів у Валентини Степанівни достатньо, і деякі виходять за межі звичайної сімейної суперечки.

Паша раптом сів на табурет біля взуттєвої полиці. Так різко, ніби ноги перестали тримати. Дивився вже інакше — без звичної досади на материні скарги…