Я рік доглядала хвору свекруху сама, а перед смертю вона залишила мені дивне прохання

— Це документи про усиновлення. Тебе знайшли немовлям біля лікарні в хуртовину. Ганна й Назар Ковалі взяли тебе до себе і все життя зберігали таємницю. Ти не був їхнім рідним сином по крові.

— Брешеш! — Він схопився так різко, що табурет упав і покотився по підлозі. — Вона б сказала! Вона мене любила!

— Саме тому, що любила, і не сказала, — відповіла Марина. — Вона дала тобі прізвище, дім, життя. А ти залишив її помирати на чужих руках, поки розважався з іншою жінкою.

Богдан стояв посеред кухні й дихав ротом. Світ, у якому він був сином, спадкоємцем, господарем і центром чужих турбот, тріснув у нього на очах. Він опустився на табурет, стиснув голову руками. Деякий час у хаті було чути тільки потріскування печі й вітер за вікном.

— Припустімо, — нарешті вичавив він. — Припустімо, це правда. І що тепер? Чого ти домагаєшся?

Марина поклала перед ним іще одну теку.

— Я говорила з юристом. Усиновлена дитина має такі самі права, як кровна. Ти спадкоємець першої черги. Але спадщина — це не тільки майно. З нею переходять і зобов’язання померлого, усі до останньої суми.

У теці лежав список: старий кредит на ремонт даху, заборгованість за комунальні послуги, витрати на лікування, які вона могла заявити як член родини, похоронні витрати, борги, підтверджені розписками. Богдан дивився на цифри, і злість знову наливала його обличчя багрянцем.

— І що ти хочеш запропонувати? — спитав він, уже майже гарчачи.

Марина дістала заяву про розірвання шлюбу і угоду про поділ майна.

— Ми розлучаємося. Ти не висуваєш до мене жодних майнових вимог і не претендуєш на цей дім. Я беру на себе всі борги, пов’язані з матір’ю. Ти йдеш вільним.

Він швидко перегорнув папери. Марина бачила, як у його очах іде розрахунок. З одного боку — ветхий дім у глухому селі, незрозумілі зобов’язання, витрати, соромітна таємниця про усиновлення. З другого — свобода, Олеся, можливість удавати, що цієї частини життя ніколи не було.

— Тобто ти сама закриваєш борги? — уточнив він. — І потім жодних претензій? Жодних судів?..