Я рік доглядала хвору свекруху сама, а перед смертю вона залишила мені дивне прохання

— А це спроба виготовити заповіт від імені жінки, яка того дня була майже непритомна. Підробка документів. Плюс шахрайство.

Чоловік у шкіряній куртці підвівся так різко, що стілець рипнув по підлозі.

— Ти мені про таке не казав, — кинув він Богданові. — Я в це не лізу.

Він вийшов майже бігцем, грюкнувши дверима. Богдан залишився сидіти навпроти Марини. Увесь його напір кудись зник, плечі опустилися.

— Чого ти від мене хочеш? — спитав він глухо.

— Нічого. Просто зникни. Більше жодних погроз, позовів, дзвінків, розмов через посередників. Якщо ще раз почую про тебе в цьому контексті, всі теки підуть у поліцію і на завод.

Він підвівся, повільно, ніби постарів за ці кілька хвилин. Біля дверей Марина зупинила його:

— І насамкінець. Олеся не була вагітна. Вона вигадала це, щоб ти пішов від мене. Потім продала мені записи, паролі й листування за сто тисяч. Зараз вона вже далеко, починає життя без тебе.

Богдан обернувся. На його обличчі промайнуло щось схоже на справжній біль. Жінка, заради якої він брехав, позичав, залазив у борги й кинув матір, що помирала, зрадила його так само легко, як він зраджував інших.

— Іди, — сказала Марина й зачинила двері.

Вона чула, як він кілька секунд стояв на майданчику, потім важко опустився на сходи. Щось бурмотів, чи то лаявся, чи то плакав. Потім кроки пішли вниз, нерівні, глухі, і вхідні двері грюкнули внизу.

Ще за місяць Марині зателефонував юрист. Павло Миронович Левченко, відрекомендувавшись, попросив приїхати до нього у спадковій справі Ганни Коваль. У невеликому кабінеті в центрі міста він розповів те, чого Марина зовсім не чекала.

Виявилося, за кілька років до смерті Ганна Василівна склала в нього два заповіти. Перший стосувався грошей на рахунку. Другий — просторої трикімнатної квартири в центрі, що дісталася їй від батьків. Високі стелі, старий будинок, вікна на центральну алею. Ринкова вартість — близько чотирьох мільйонів…