Різне

Я вирішила зненацька потішити подругу, тож нікого не попередила й приїхала до неї на дачу…

Лариса зблідла, однак сперечатися не стала.

— Після вашої втечі я ввімкнула ноутбук. Тиждень тому Олег користувався ним і не вийшов із пошти. Там збереглося його листування з Альоною.

Вона вийняла з сумки невеликий накопичувач.

— Я скопіювала листи й документи.

Марина не потяглася по нього.

— Що саме ти побачила?

— Чернетку поруки, твій паспорт, зображення підпису, схему переказів через компанію Альони. Ще Олег обіцяє їй спільний від’їзд.

Кілька секунд Марина мовчки дивилася на колишню подругу.

— Виходить, ти була не єдиною.

— Він називав мене способом впливати на тебе. Там так і написано.

Лариса дістала роздруківки. В одному повідомленні Олег називав її зручним важелем. В іншому пропонував Альоні після отримання грошей звинуватити Ларису в крадіжці документів.

— Він збирався зробити винною мене.

— Ти справді передала йому чужі дані. Для слідства це буде важливо.

— Я це розумію.

— Ти можеш опинитися учасницею справи.

— Готова відповідати за те, що зробила.

Марина прибрала накопичувач у порожній конверт.

— Оригінальні файли залишилися?

— Так. Ноутбук замкнений у шафі кабінету.

— Не вмикай його й за жодних обставин не віддавай Олегові.

Лариса кивнула, потім підвела очі.

— Колись ти зможеш мене пробачити?

— Ні. Сьогодні ти здатна допомогти зупинити Олега, але це не поверне дружбу й не скасує зробленого.

— Я не прошу тебе забувати.

— Ти щойно попросила пробачення.

Марина підвелася.

— Тепер їдемо до юриста.

Дмитро попросив Ларису викласти все за датами. Він уточнив, у який спосіб вона отримала копію паспорта і чи сама підготувала накопичувач.

— Я лише перенесла файли. Нічого не відкривала й не змінювала після копіювання.

— На моєму комп’ютері носій перевіряти не будемо, — сказав Дмитро. — Вміст мають зафіксувати фахівці. Тут є ознаки підроблення документів і спроби заволодіти грошима Марини. Нам слід звернутися до поліції.

Лариса схлипнула.

— Мене можуть затримати?

— Заздалегідь обіцяти якийсь результат не можна. Передачу чужих даних оцінюватимуть окремо. Добровільні свідчення й збереження доказів мають значення, але можливої відповідальності не скасовують.

— Я все розповім.

У відділку їх прийняла слідча Тамара Сергіївна Коваленко. Марина передала заяву, копію повідомлення й розповіла про запис на дачі. Слідча докладно з’ясувала, де зберігається вихідний файл і хто міг отримати до нього доступ.

— Телефон у мене, ще кілька копій лежать окремо.

— Апарат треба буде оглянути. Нічого не видаляйте й не редагуйте.

Потім Лариса повідомила про паспорт, підпис, комп’ютер і листи.

— Ноутбук більше не вмикайте, — розпорядилася Тамара Сергіївна. — Олега про заяву не попереджайте. Якщо він вимагатиме техніку, не сперечайтеся й не наражайте себе на небезпеку. Одразу зв’яжіться зі мною.

— Що буде далі? — спитала Марина.

— Заяву зареєструють. Ми запросимо оригінал поруки, матеріали щодо видачі позики й відомості про осіб, які брали участь в оформленні. Подальші рішення залежатимуть від знайдених доказів.

Лариса сказала, що може переночувати в сестри.

— Так і зроби, — відповіла Марина. — І не зв’язуйся зі мною без потреби.

На телефоні Марини було п’ять дзвінків від чоловіка.

— Де ти зараз? — спитав він, коли вона передзвонила.

— На роботі. Нарада затягнулася.

— Я заїжджав і тебе не бачив.

— У нас кілька поверхів.

— Лариса теж не відповідає. Ви разом святкуєте?

Олег витримав паузу й змінив тему:

— Я хотів уточнити щодо рієлтора.

— У понеділок зустрінуся з покупцем.

— Чому не раніше?

— Спершу перевірю умови.

— Добре. Обговоримо ввечері.

Дотримуючись поради Дмитра, Марина додому не поїхала. Вона забрала речі з камери схову й вирушила до матері, а Олегові написала, що в Кирила температура і вона залишиться поруч із сином.

Після вечері Кирило приніс малюнок заміського будинку. Аркуш був розірваний і склеєний прозорою стрічкою.

— Навіщо ти його порвав?

— Олег сказав, що через мене ти не хочеш продавати квартиру. Я відповів, що мені не потрібен цей будинок.

Марина присіла поруч.

— Він не мав права втягувати тебе в розмову дорослих.

— Ви тепер розлучитеся?

— Ймовірно.

— Через квартиру?

— Через брехню.

— Отже, мені він теж брехав.

— Так. І жодне його рішення не є твоєю провиною.

— Але я просив тебе продати житло.