Різне

Я вирішила зненацька потішити подругу, тож нікого не попередила й приїхала до неї на дачу…

Storium · Читать на русском:

— Ти скоро? — спитав Олег.

Марина ввімкнула воду.

— Змиваю маску.

Він зазирнув усередину, помітив папку біля пральної машини й усміхнувся.

— Сподіваюся, не збираєшся розбирати договір до ранку.

— Я вже його прочитала.

— І що вирішила?

— У ньому надто багато сумнівних умов.

— Завтра обговоримо.

Олег прикрив двері, але його тінь ще кілька секунд залишалася під порогом. Лише коли кроки віддалилися, Марина сховала телефон у кишеню халата.

У спальні чоловік лежав із заплющеними очима. Синю папку він забрав і поклав на тумбочку біля себе. Марина не заперечувала: усі сторінки вже були збережені.

До світанку їй не давала спокою перша фраза Лариси. Подруга хотіла заговорити, злякалася й знову відступила. Цей короткий порив міг виявитися важливішим за подальше мовчання.

Уранці Олег приготував каву й підсунув дружині папку.

— Підпиши хоча б заяву про підготовку угоди.

— Я не бачила покупця й не обговорювала з ним ціну.

— Альона все влаштує.

— Хто така Альона?

Він ледь помітно завмер.

— Фінансова консультантка. Я про неї розповідав.

— Жодного разу.

— Отже, забув згадати.

Олег сів навпроти.

— Марино, за вісім років я нічого серйозного в тебе не просив.

Вона згадала, як оплачувала оренду офісу, додавала на обладнання й минулої зими закривала заборгованість із зарплати його робітникам.

— Зараз ти просиш усе, що в мене є.

— Ця квартира марна.

— У ній живе сім’я.

— Людей попередять.

— Сьогодні я не підпишу жодного аркуша.

Він відсунув чашку.

— До вечора зміниш рішення.

Щойно Олег пішов, Марина написала Ларисі: «Ти хотіла поговорити. Сьогодні о дванадцятій, кафе навпроти твоєї клініки».

За десять хвилин надійшла відповідь: «Прийду сама».

Дмитро зателефонував, отримавши знімок листування.

— Не погрожуйте їй і не обіцяйте, що наслідків не буде. Ваше завдання — слухати. Записувати розмову ви маєте право, оскільки самі в ній берете участь.

— Якщо вона після зустрічі попередить Олега?

— Одразу приїжджайте до мене. Рішення ухвалюватимемо з урахуванням того, що вона повідомить.

Лариса вибрала столик у дальньому кутку. Світле волосся вона зібрала простою заколкою, обличчя мало втомлений вигляд, а кава перед нею залишилася недоторканою.

— Ти все-таки прийшла, — промовила вона.

Марина зняла пальто й сіла.

— Говори.

— Спершу відповідай: ти була тоді на дачі?

— Була.

Лариса закрила обличчя долонями.

— Отже, чула нашу розмову.

— Достатньо, щоб зрозуміти головне.

— Я побачила відчинені двері комори, а на цвяху знайшла клаптик тканини. Колір був такий самий, як у твого жакета.

— Чому вчора вирішила написати?

— Хотіла розповісти все. Олег приїхав до мене ввечері, оглядав двір, комору й сусідню ділянку. Потім зажадав ноутбук. Я збрехала, що залишила його в клініці.

— Навіщо йому твій комп’ютер?

— Там збереглося листування.

Марина поклала телефон екраном донизу.

— Почни від самого початку.

Лариса важко вдихнула.

— Усе сталося три місяці тому. Олег приїхав полагодити насос. За кавою почав скаржитися, що ти думаєш тільки про роботу, його не помічаєш і тримаєшся за шлюб виключно заради Кирила. Я розуміла, що він бреше, але дозволила собі повірити.

— Це був і твій вибір. Не перекладай його цілком на Олега.

— Не перекладатиму. Я зрадила тебе, і словами цього не виправити.

— Що він попросив потім?

— Сказав, нібито хоче заздалегідь дізнатися, чи дадуть вашій родині іпотеку на заміський будинок. А мені обіцяв, що піде від тебе.

— Звідки в нього взявся зразок підпису?

— Я сфотографувала договір, який ти колись готувала для моєї клініки. Олег запевняв, що це потрібно банку для звірки.

— Ти воліла не сумніватися.

— Саме так.

— Коли ти дізналася про поруку?

— Лише на дачі. До того вважала, що ти сама збираєшся вкластися у фірму.

— Але вмовляти мене допомагала.

— Допомагала.