Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»
А я тобі ванну з бульбашками набрала й каву зварила, як ти любиш, — муркотіла задоволена Ліза, зовсім збивши чоловіка з пантелику.
— А на вечерю що?
— М’ясо по-мексиканськи. Ти давно просив, — проворкувала Ліза.
— Знаєш, сьогодні нам із тобою в кіно не вийде, мабуть. У мене звітів повно. Якщо чесно, я ще матч хотів подивитися, — обережно сказав Вадим, щоб подивитися на реакцію дружини.
— Не страшно. Іншим разом підемо. А ти готуйся до відрядження.
Вадим того дня так і не зрозумів, що сталося з його другою половинкою. Але така Ліза його більш ніж влаштовувала. Та ні ввечері, ні завтра, ні наступного дня Вадим так і не віддав Лізі довгоочікуваний браслет.
«Напевно, він подарує його, коли повернеться», — подумала вона. «Не терпиться хоч разочок на нього глянути. Де ж він ховає коробочку?»
Після від’їзду чоловіка Ліза перерила всю квартиру, але так і не знайшла омріяного браслета. Змирившись із поразкою в пошуках, Ліза заспокоїла себе тим, що Вадим, найімовірніше, зберігає цінний подарунок у себе на роботі в сейфі.
Вирішивши хоч чимось себе зайняти, щоб не думати про подарунок, вона взялася чистити до блиску столове срібло. Витираючи мокрі руки об фартух, вона намацала ключ, який заповіла їй бабуся Олена.
«Як же я могла про тебе забути, от я роззява», — Ліза дивилася на маленький ключик у долоні.
Вона накинула плащ, взяла документи й викликала таксі. Треба було раз і назавжди покінчити з цією таємницею, яку чомусь не можна було відкривати чоловікові. І Ліза не знала, що її тривожило більше: сама таємниця чи те, що доводилося її приховувати.
Усередині старої будівлі банку пахло дорогою шкірою й грошима, принаймні Лізі так здалося. Чоловік у строгому костюмі перевірив документи, звірив ключ зі своїм і запросив Лізу пройти за ним до сховища. Сховище містилося у величезному кам’яному підвалі зі склепінчастою стелею й товстими ґратами. Сотні комірок були одна над одною й займали всю стіну.
— Вставте ваш ключ у замкову щілину, а я вставлю свій з іншого боку, — сказав працівник і показав потрібну комірку.
Ліза зробила так, як він просив. Два ключі повернулися одночасно, у замку щось клацнуло, і комірка відкрилася, висунувшись уперед. Чоловік відійшов убік, а Ліза на кілька секунд завмерла, не наважуючись зазирнути всередину залізної скриньки. Чоловік кашлянув, нагадуючи про себе, і Ліза дістала картонну коробку, що стояла всередині комірки…
