Як спроба свекрухи вказати мені на двері обернулася найбільшою ганьбою в житті її сина

Я ж лише вчора ввечері чудовий легкий овочевий суп зварила, там повна каструля в холодильнику була.

Свекруха демонстративно, підкреслено повільно відклала кулькову ручку на стіл. Потім вона неспішно зняла окуляри для читання, поклала їх поверх кросворда й підняла на невістку такий важкий, осудливий погляд, ніби Аліна щойно публічно зізналася в найтяжчій державній зраді.

— Суп твій я вилила в унітаз, — карбуючи кожен склад, промовила Галина Петрівна.

Аліна завмерла, так і не встигнувши натиснути кнопку на електричному чайнику. Рука безвольно повисла в повітрі. Серце пропустило удар.

— Як це… вилили? — голос Аліни здригнувся, перетворившись на жалюгідний шепіт. — Навіщо ви це зробили?

— Бо їсти цю твою баланду зовсім неможливо, — з неприхованою, мстивою насолодою промовила свекруха, ніби смакуючи кожне отруйне слово. — Пересолений до жаху, овочі якісь слизькі, м’які, гидкі, вода водою. Ти чого домагаєшся? Ти мене в могилу хочеш звести своєю стряпнею чи в рідного чоловіка виразку шлунка викликати?

— Галино Петрівно, що ви таке кажете! Я зварила нормальний, смачний капустяний суп. Справжній, насичений, на добрій жирній м’ясній кістці, зі свіжою зеленню, а не на тій порожній воді з лахміттям, яку ви чомусь гордо називаєте дієтичним бульйоном!

Аліна відчула, як до горла стрімко підкочується гарячий, задушливий клубок пекучої, несправедливої образи. На очі навернулися непрохані сльози. Вона стояла біля плити вчора ввечері цілих дві години, після важкого робочого дня, ретельно нарізаючи овочі, знімаючи піну, щиро намагаючись потішити й догодити чоловікові, який просто обожнював саме цей рецепт.

— Галино Петрівно, Сергій дуже любить мій суп. І зрештою, якісні продукти зараз коштують чималих грошей. Овочі, м’ясо — усе це купується за наші зароблені кошти. Навіщо ж брати й просто так виливати чужу працю в каналізацію?

— Сергій їсть твою бурду тільки тому, що іншого вибору в нього в цьому домі просто немає! — раптом підвищила голос свекруха, грюкнувши долонею по столу. — Бідний мій, нещасний хлопчик, зовсім схуд на твоїх пісних харчах, самі вилиці стирчать. Мовчить, терпить знущання, інтелігент нещасний, не хоче скандалити. А я, його рідна мати, мовчати в ганчірочку не збираюся! Я не дозволю гробити здоров’я мого сина!

У цей момент у напружену до межі кухню, човгаючи капцями, зайшов Сергій. Вигляд у нього був украй пом’ятий, втомлений, сірий. Він щойно повернувся зі складної зміни й явно мріяв про відпочинок.

— Про що шум, прекрасні дами?