Замість мого нового авто відгукнулася машина свекрухи, а чоловік миттю зник за шторами

Із настанням сезону заміських робіт Валентині Олегівні знадобилося перевозити на свої шість соток розсаду, ящики, старі табуретки, рулони покрівельного матеріалу та мішки з добривами. Зношена машина давала собі раду з цим дедалі гірше, тож свекруха щодня скаржилася синові. Артем, не вміючи твердо заперечити матері, невдовзі приніс її прохання додому.

У п’ятницю за вечерею він довго колупав виделкою макарони, а потім заговорив удавано безтурботно:

— Марин, може, даси мамі кросовер на вихідні? Їй треба відвезти на ділянку ящики з помідорами. У стару машину все не влізе, а в тебе багажник великий.

Марина перестала різати овочі й поклала ніж поруч із дошкою.

— Ти пропонуєш вантажити землю в салон зі світлою оббивкою?

— Мама постелить церату. Їй важко, спина болить, а в твоїй машині прохолодно й зручно. Невже шкода на кілька днів?

— Так, я проти. Для таких перевезень існує вантажне таксі. Мій автомобіль не призначений для мішків і брудних ящиків. Більше це не обговорюється.

Її дратувало не саме прохання, а впевненість чоловіка, що подарунком можна розпоряджатися, навіть не отримавши її згоди. У його інтонації вже звучало рішення, ухвалене разом із матір’ю: Марині лишалося тільки погодитися й відчути себе винною, якщо вона відмовить…