Жінка не відразу зрозуміла, чому її відображення так різко змінилося всього за одну ніч

Операція минула вдало. Повернувшись додому, Марина раз у раз перевіряла зір, ніби боялася, що диво зникне. Читала назви книжок із відстані. Потім узяла баночку зі спеціями й, затамувавши подих, розібрала дрібний склад на етикетці. Літери були ясні. Вони не пливли, не злипалися, не ховалися.

— Бабусю Аню, я бачу! — крикнула Марина з кухні, ледве стримавшись, щоб не заплескати в долоні.

Ганна Петрівна вийшла з кімнати, усміхаючись так, ніби давно знала, що все буде саме так.

— А я тобі казала, дівчинко моя.

У п’ятницю вони цілий день наводили лад у квартирі. Потім сіли складати меню. Ганна Петрівна оглянула запаси варення й залишилася задоволена.

— Молока купи, — сказала вона. — І желатину. Пару пакетиків вистачить.

— Ви щось придумали? — спитала Марина.

— Побачиш. Тільки дістань тонкі склянки. Штук десять знайдеться?

— Дванадцять, — відповіла Марина. — Бабуся Ніна колись два набори купила.

У суботу вранці Марина зазирнула на кухню й побачила, як Ганна Петрівна обережно розливає по склянках прозору кольорову рідину. Спершу червону — з малинового варення. Потім чекала, поки шар схопиться. Слідом додавала яскраво-жовтий. Потім знову чекання. Останнім ішов темний сливовий шар.

Кольори не змішувалися. У кожній тонкій склянці поступово застигало тришарове фруктове диво. Саме це желе й стало головною окрасою столу…