Жінка повірила в смертельний діагноз, аж поки випадково не почула розмову чоловіка про його справжній план

О 7 ранку Марина Леонідівна Гордієнко увійшла до кабінету Наталії без дзвінка й зачинила двері.

Гордієнко було 48 років. Невисока, худорлява, з коротким світлим волоссям, вона рідко підвищувала голос. «Показуйте», — сказала юристка.

Наталія ввімкнула запис і поклала смартфон між ними. Вадим говорив тихо, однак прізвище лікаря, згадки про Інну, схема продажу і слова про фіктивне лікування звучали досить виразно. Марина прослухала файл двічі, а тоді розкрила медичний конверт.

«Оригінали у вас?» — «Усе, що видав Савченко». — «Електронний кабінет пацієнта відкривали?» — «Ні. Під час реєстрації Вадим указав свою пошту».

«Він пояснив, що так йому буде простіше стежити за призначеннями». Гордієнко підвела погляд. «Отже, чоловік заздалегідь отримав доступ до результатів».

«Поки нічого не змінюйте. Нехай вважає, що контролює кожне повідомлення клініки. Одного запису замало».

«Розмова підтверджує намір, але захист може заявити про монтаж або сімейну сварку. Нам знадобляться незалежне обстеження, медичні документи і підтвердження зв’язку між учасниками». — «Якщо я здорова, як вони виготовили висновок?» — «Могли підмінити зразок, використати чужі результати або внести неправдиві відомості до картки».

«Гадати не будемо». Марина дістала блокнот. «Фабрика належить тільки вам?» — «Батько передав підприємство до мого шлюбу».

«Земля теж оформлена на мене», — додала Наталія. «У Вадима є довіреність?» — «Він розпоряджається поточними платежами як фінансовий директор». — «Продати майно без вашого підпису він не зможе. Нехай квапиться, приводить покупця і розкриває схему. Нічого не підписуйте без мене».

«Учора я пообіцяла продати фабрику». — «Обіцянка не передає права власності». — «Він захоче, щоб я перестала працювати». — «Зобразіть слабкість, але не дозволяйте ізолювати вас. І щодо ліків, які принесе чоловік або Савченко: упаковки зберігайте». — «Вадим з’явиться о дев’ятій», — сказала Наталія.

«До того часу я встигну поїхати». Гордієнко простягнула аркуш з адресою обласного онкологічного центру. «Вас чекають на термінову консультацію. Потрібного результату ніхто не обіцяє. Лікар вивчить усе самостійно». За 20 хвилин Наталія залишила підприємство.

Наталія повідомила Галині, що здасть додаткові аналізи й повернеться після обіду. В обласному центрі в неї попросили паспорт, поліс і медичні папери. Працівниця звірила дані, а потім насупилася.

«Диск зі знімками є?» — запитала працівниця. «Мені його не дали». — «Запросіть копію. Пацієнт має право отримати результати дослідження».

Завідувачка відділення, 60-річна Ірина Семенівна Дорошенко, носила окуляри в тонкій оправі. Вона уважно прочитала висновок. «Що вас турбує?» — «Важкість після їжі, безсоння, іноді слабкість».

«Вага змінилася?» — «Майже ні». — «Шкіра жовтіла? Біль віддавав у спину? Температура піднімалася?» — «Нічого такого». Дорошенко оглянула пацієнтку, а потім знову взяла папери.

«За описом тут пізня стадія. За такого поширення зазвичай з’являються виражені ознаки, хоча винятки трапляються. Де проводили біопсію?» — «У приватній клініці».

«Мені зробили гастроскопію під седацією. Савченко сказав, що тоді взяли тканину». — «Чому немає протоколу процедури?» Наталія перебрала аркуші.

«Я думала, він серед документів». — «Тут лише гістологічний висновок. Не вказано спосіб отримання матеріалу, прізвище спеціаліста і номер контейнера».

«Лікар запевняв, що повторна біопсія забере останні тижні». Ірина Семенівна зняла окуляри. «Поки що я не бачу підстав говорити про останні тижні».

«Спершу перевіримо факти». Вона виписала направлення на аналізи, ультразвукове дослідження і комп’ютерну томографію з контрастом. «Старі блоки треба запросити для перегляду».

«Подайте заяву у двох примірниках. На своєму вимагайте вхідний номер». — «Вони можуть відмовити?» — «Законних підстав немає».

«Медична установа зобов’язана видати пацієнтові копії картки й матеріали для консультації». До полудня Наталія здала кров і пройшла ультразвукове дослідження. «Ви щось знайшли?» — запитала вона.

«Підсумок повідомить лікар після оформлення протоколу». Вадим зателефонував об 11-й. «Ти де?» — «У лікарні».

«Савченко велів здати додаткові аналізи». — «Чому не попередила? Я б поїхав із тобою». — «У тебе зранку дзвінок із постачальниками».

«Заради тебе я скасую будь-яку зустріч. Савченко вже телефонував. Він готовий прийняти нас увечері й розповісти про закордонну програму».

«Добре». — «Потім поїдемо додому. Тобі потрібен відпочинок».

«Я повернуся на фабрику». У слухавці запала пауза. «Навіщо? Ти вчора погодилася продавати підприємство».

«Саме тому треба підготувати документи. Не кажи працівникам про діагноз. Почнеться паніка».

«Поки що ніхто нічого не дізнається». Вадим пом’якшив голос. «Наталочко, тепер я про все подбаю».

«Дякую». Після дзвінка Наталія написала Марині, що обстеження триває. Відповідь прийшла швидко.

«Увечері нічого не підписуйте». Томографію провели о другій годині. Контрастна речовина розлилася тілом жаром.

Апарат загув. Стіл повільно рушив усередину кільця. Жінка лежала нерухомо й рахувала вдихи.

За 40 хвилин Дорошенко запросила її до кабінету. На моніторі були відкриті знімки. «Злоякісного утворення, зазначеного у висновку, ми не бачимо», — промовила лікарка.

«У підшлунковій залозі об’ємної пухлини не виявлено. У печінці, лімфатичних вузлах та інших органах також не виявлено описаних у висновку змін». Наталія дивилася на екран, боячись зрозуміти слова неправильно.

«Отже, я здорова?» — «За сьогоднішніми даними смертельний діагноз не підтверджується. Є гастрит і ознаки перевтоми. Остаточний висновок зробимо після лабораторних результатів і перегляду гістології»…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇