Жінка збиралася на дачу сама, але випадкова зустріч із безхатченком несподівано змінила її плани

Андрій тим часом повернувся до знятої квартири. Лариса допомогла звільнити місце для коробок, провела долонею по вкритій пилом рамі дзеркала й побачила, як чоловік дивиться на врятовані речі.

— Думаю, саму квартиру ми можемо й не повернути, — сказав він. — У найкращому разі отримаємо гроші. Але жити там я вже не хочу. Усе перетворено на таку занедбаність, що ремонт обійдеться в величезну суму.

— Район усе одно хороший, — зітхнула Лариса. — Багато зелені, зручний транспорт, будинки стоять углибині, шум дороги майже не чути.

— Я знайшов трикімнатну квартиру. У вихідні можемо подивитися і, якщо сподобається, починати ремонт.

Лариса оглянула невелику орендовану квартиру, де вони встигли створити затишок.

— А мені подобається тут. Може, домовимося з господинею й викупимо цю квартиру? Нас двоє, навіщо величезна площа?

— Якщо ти справді хочеш, поговорю з рієлтором.

Він поцілував її в кінчик носа. Тоді обоє вважали, що місця їм вистачить надовго.

Кравець же простежив за господарем до квартири Інни Аркадіївни Марченко, керівниці служби, що обслуговувала житлові будинки. Щоб не діяти навмання, інспектор поговорив із дільничним Остапом Ярославовичем Яременком.

— Знаєте цю жінку?

— Авжеж. Я вісім років на дільниці, всіх пам’ятаю. Інна Аркадіївна розумна, видна й дуже хитра. Чоловік працює водієм у тій самій службі, дорослі діти забезпечені житлом. За роки вона обросла зв’язками й звикла жити за принципом взаємних послуг.

— Розмова їй, найімовірніше, не сподобається. Краще викликати офіційно?

— Безумовно. На своїй території вона почуватиметься господинею.

Наступного дня Інна Аркадіївна з’явилася за повісткою. Увійшла впевнено, з легкою усмішкою, ніби заздалегідь знала всі запитання.

— Розмова буде серйозна, — попередив Кравець.

— Ви мене лякаєте.

— Сумніваюся, що вас легко налякати. Розкажіть, хто дав вам право продавати чужу квартиру.

— Я нічого не продавала.

— Прекрасно. Отже, ми сьогодні ж повідомимо мешканців, що вони перебувають там незаконно й мають звільнити приміщення.

— Так, перебувають незаконно, — спокійно погодилася вона.

Інспектор не зрозумів її гри.

— Хто дозволив їм вселитися? Чому служба, що обслуговує будинок, заплющувала очі? У людей є договір і підтвердження великої оплати. Господар стверджує, що передав гроші саме вам.

— Він бреше. Мені стало їх шкода. Вони обіцяли за кілька місяців знайти інше житло.

— Тоді завтра ви разом із дільничним вимагатимете звільнити квартиру протягом доби. Законний власник відновив документи й звертається до суду.

— Добре. Усе зробимо.

Інна Аркадіївна підвелася так швидко, ніби питання було вичерпане. Її спокій насторожив Кравця. За дві години зателефонував начальник і, не слухаючи пояснень, наказав займатися своїми справами й не лізти туди, куди його не кликали. Голос гримів у слухавці. Інспекторові лишалося відповісти:

— Зрозумів.

Погроза була ясна: продовжить — знайдуть привід для догани, а потім позбавлять роботи. Кравець кілька хвилин сидів нерухомо. Він міг формально закрити питання й зберегти спокій, але тоді все, що розповів Андрій, знову виявилося б нічим.

Пряме розслідування довелося припинити, зате цивільний позов, який уже готував юрист Андрія, ніхто не міг заборонити. Далі належало діяти через суд і не вступати у відкритий конфлікт зі службою, що обслуговувала будинок.

Схема навколо квартири виявилася частиною системи, захищеної людьми значно вищими за Інну Аркадіївну. Самого знання правди було недостатньо, коли її прикривали зв’язки, але документальний слід усе ж залишався… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇