Жінка збиралася на дачу сама, але випадкова зустріч із безхатченком несподівано змінила її плани

Після відходу Олега справи несподівано пішли вгору. Андрій відповідав за клієнтів і переговори: він умів чути співрозмовника, переконувати без тиску й пояснювати складні речі просто. Роман контролював будівництва, вимагав дисципліни й не пробачав недбалості. Зарплати в компанії були гідні, тому люди трималися за місця.

Гіркий досвід навчив партнерів обережності. Тепер кожен внесок, право підпису й коло обов’язків були закріплені документами. Андрій довіряв Романові, але ця довіра перевірялася не словами, а роками спільної роботи.

З’явилися серйозні замовники, нові проєкти, гроші. Андрій купив квартиру й з’їхав від батьків. Роман одружився. Маленький офіс змінили на просторий, куди не соромно було запрошувати впливових клієнтів.

На одній галузевій нараді Андрій побачив Вікторію Черненко. Вона керувала юридичним відділом компанії «Горизонт» — великого конкурента, який працював на ринку значно довше. Вікторія вийшла до трибуни, і Андрій майже не чув змісту доповіді. У залі сиділо багато чоловіків, але не він один дивився на неї, забувши кліпати.

Пізніше він зібрав відомості. Вікторію вважали юристкою найвищого класу, вона не програвала важливих справ і вміла знаходити вихід там, де інші бачили глухий кут. Своїй компанії вона довго лишалася відданою, хоча пропозиції надходили постійно.

Потім Вікторія несподівано пішла. Виявилося, у неї був роман із фінансовим директором «Горизонту» Артуром Литвином. Справа йшла до весілля, але Артур обрав Дарину, доньку власника компанії. Союз зі спадкоємицею обіцяв йому значно більше, ніж кохання до талановитої юристки.

Вікторія повідомила в соціальній мережі, що шукає роботу. Андрій обговорив це з Романом, і вони запросили її на посаду керівниці юридичного відділу. Перед співбесідою він записав запитання на аркуші, кілька разів перечитав їх і все одно, коли Вікторія зайшла точно в призначену хвилину, забув половину. Він пам’ятав, що питав, але майже не пам’ятав відповідей: надто уважно дивився на неї.

Працювала вона бездоганно. Кількох слабких фахівців довелося замінити, зате новий відділ давав раду завданням швидше й надійніше за попередній. Андрій дедалі частіше затримувався поруч із Вікторією, а за місяць зробив їй пропозицію.

Вона відмовила ввічливо, майже лагідно. Андрій пережив відмову важко, але й далі поводився гідно. За пів року Вікторія сама нагадала:

— Якщо твоя пропозиція ще чинна, я згодна.

Тепер уже він утратив дар мови. Єдиною умовою була дата — дванадцяте листопада. У службі реєстрації все виявилося зайнятим, однак Роман через знайому своєї дружини зумів домовитися.

Пізніше Андрій дізнався, чому Вікторія наполягала саме на цьому дні. Тоді ж Артур одружувався з Дариною. Вікторії хотілося показати колишньому коханому, що вона не страждає й теж виходить заміж — причому за успішного, помітного чоловіка. Андрій став частиною її демонстрації: «Подивися, я нічого не втратила».

— Я зрозумів це не відразу, — вів далі він. — Уже за місяць після весілля відчув, що вона мене не кохає. На людях ми виглядали бездоганно. Вікторія усміхалася, підтримувала мене, вміла створити образ щасливої пари. Але вдома не було тепла. Ні щирої ніжності, ні пристрасті, ні тих простих вечорів, про які я мріяв.

Вони майже не сварилися, однак їхній спокій нагадував ввічливе сусідство. Вікторія багато працювала, зміцнювала юридичний відділ і дедалі сильніше впливала на справи компанії. Минув рік. Фірма процвітала, і подружжя вирушило відпочивати.

Там сталася перша справжня сварка. Кілька чоловіків відпускали двозначні жарти, а Вікторія сміялася. Андрій хотів вимагати поваги до своєї дружини, але вона звинуватила його в дешевих ревнощах і сказала, що давно звикла до чоловічої уваги. Йому здалося, що вона навмисне підкреслює власну привабливість і насолоджується його роздратуванням.

Після повернення Андрій заговорив про дітей. Вони міцно стояли на ногах, могли дозволити собі одну дитину чи двох, а якщо квартира виявиться тісною — збудувати будинок. Вікторія вибухнула. Вона кричала, що чоловік хоче замкнути її на кухні, позбавити кар’єри й перетворити на змучену домогосподарку.

Андрій пішов, щоб не погіршувати скандал. Повернувшись пізно, побачив темні вікна й постарався зайти безшумно. Вікторія не спала. Вона говорила телефоном, упівголоса повторюючи: «Я постараюся, але не так швидко» і «Не тисни на мене, ти вимагаєш надто багато». Почувши кроки, вона відразу завершила розмову.

Відтоді Андрій знав: у дружини є таємниця. Будь-яка спроба обговорити сім’ю наштовхувалася на роздратування. Нарешті він запропонував розлучення.

— У нас немає сім’ї і, схоже, вже не буде. Ти мене не кохаєш. Ми тільки мучимо одне одного.

Вікторія явно не чекала цього. Вона нервово ходила кімнатою, терла долоні, потім запропонувала пожити окремо. Вранці зібрала речі й поїхала до власної квартири.

Андрій сумував. На роботі він без потреби до Вікторії не підходив, а вона, проходячи повз його кабінет, лише махала рукою. Так минув місяць, потім другий. Наприкінці третього Вікторія зайшла до нього й спитала з викличною легкістю:

— Засумував?

Він чесно відповів, що так.

— Я теж. Сьогодні повернуся додому.

— Надовго?

— Це залежить від тебе.

За пів року на електронну пошту Андрія прийшли відверті фотографії Вікторії й Артура. Дати показували: увесь час розлуки дружина була з колишнім коханцем. Андрій не сказав, що знає правду. Їхньому шлюбу йшов третій рік, хоча шлюбом це вже важко було назвати.

Лариса мовчки стиснула його пальці. Андрій дивився у вікно, ніби бачив не скло й осінні дахи, а ту холодну квартиру, де колись намагався переконати себе, що ще можна щось виправити… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇