Знайомство молодого чоловіка із заможної родини з новенькою в їдальні мало несподіване продовження

В їдальні Денис вибрав стіл біля вікна, добре помітний із будь-якої частини зали. Дарина підійшла з тацею й сіла навпроти трьох. Решта студентів іще займали місця, і звичний обідній гомін наповнював приміщення.

— Починай, — розпорядився Денис. — Покажи, як тримаєш ложку й виделку.

Вона почала їсти акуратно, намагаючись триматися гідно, хоча відчувала на собі насмішкуваті погляди всієї компанії. Невдовзі Денис різко потягнувся через стіл.

— Неправильно тримаєш. Зараз навчу.

Він перехопив її зап’ясток і стиснув так сильно, що ложка випала з пальців.

— Відпусти мене.

Дарина спробувала висмикнути руку, але він лише посилив хватку.

— Спочатку вибачся.

З обличчя Дениса зникла удавана дружність.

— За що?

— За те, що сіла з нами. Ти вирішила, ніби можеш бути однією з нас?

Шум привернув увагу сусідніх столів. Люди оберталися, вставали, підходили ближче, однак ніхто ще не втручався. Чужі обличчя складалися для Дари́ни в одне кільце цікавих глядачів. Вона розуміла, що її бачать десятки людей, і від цього приниження ставало ще важчим. Денис підвівся, не випускаючи Дарину, і потягнув її зі стільця.

Перелякана й принижена, вона намагалася втриматися на ногах, поки він силоміць підводив її й тиснув на плечі.

— Навколішки. І попроси пробачення перед усіма.

— Не буду, — вимовила вона, відчуваючи, як підступають сльози, і намагаючись зберегти рештки гідності.

Він натиснув їй на плечі. Дарина втратила рівновагу й опинилася навколішки біля столу. Над нею залунали сміх і улюлюкання, а навколо вже стояли однокурсники.

— Отак буде краще, — задоволено сказав Денис.

— Скажи голосно: «Пробачте, що я селючка і не вмію поводитися серед пристойних людей».

Дарина стиснула зуби. Приниження пекло її сильніше за фізичний біль, але вимовити ці слова означало погодитися з Денисом. Вона мовчала, навіть коли він підвищив голос. Не домігшись відповіді, Денис узяв свою тарілку з недоїденим супом. Не відводячи від дівчини погляду, він демонстративно плюнув у її недоторкану порцію.

Сміх урвався. Їдальня стихла майже відразу: навіть ті, хто спостерігав із цікавості, зрозуміли, як далеко зайшла жорстока гра. Але це мовчазне засудження не стало допомогою: жоден із глядачів не наважився підійти. Хтось із його компанії штовхнув Дарину, і вона впала набік, забруднивши синю сукню, яку вдягла заради вечірнього свята.

— Шкода вбрання? — усміхнувся Станіслав.

Він схопив поділ і смикнув. Тріск тканини здався Дарині оглушливим. Вона скрикнула не від болю — в неї на очах нищили річ, над якою мати працювала три вечори і яку вона обіцяла берегти. Хтось із натовпу нарешті крикнув: «Годі!» Але Денис уже відступив від неї, цілком задоволений влаштованим видовищем.

— Вважай, урок отримала. Наступного разу не лізь у наше коло.

Він пішов разом із приятелями. Дарина залишилася на підлозі в зіпсованій, розірваній сукні, зі сльозами на обличчі, серед десятків свідків, і жоден із них так і не підійшов до неї вчасно…