Зустріч із тихим таксистом закінчилася для бандитів зовсім не так, як вони розраховували

— У нього будинок за містом. Там же склад, куди ми здаємо здобич. І там тримають…

Він запнувся.

— Тримають тих, за кого можна отримати викуп.

— Заручники, — констатував Микола Степанович. — Зрозуміло.

Він підвівся й відійшов на кілька кроків, дивлячись на дорогу. Дощ почав ущухати. Небо на сході трохи посвітлішало. Скоро світанок. Скоро на трасі з’являться машини, далекобійники, ранні мандрівники.

Йому треба було ухвалити рішення.

Правильним, законним рішенням було викликати поліцію. Здати цих трьох. Дати свідчення. Дозволити системі розібратися із Сивим і його організацією. Але Микола Степанович знав, як працює система. Особливо тут, у провінції, де корупція просякла всі рівні влади.

Череп згадав, що в Сивого є люди в поліції. Це означало, що дзвінок у відділок міг призвести не до арешту бандитів, а до їхнього звільнення. І до полювання на самого Миколу Степановича.

Крім того, були заручники. Люди, яких тримали десь у підвалі, чекаючи викупу або смерті. Кожна година зволікання могла коштувати їм життя.

Микола Степанович дістав телефон Черепа й перевірив контакти. Там був номер, підписаний просто літерою «С». Сивий.

Він ухвалив рішення.

Повертаючись до зв’язаних бандитів, він присів поруч із Черепом.

— Ти зараз подзвониш своєму босові, — сказав він. — Скажеш, що взяли добру здобич. Таксі з грошима. Водій чинив опір. Довелося втихомирити. Везете його на базу. Може, родичі заплатять. Зрозумів?

Череп судомно кивнув.

— І ще дещо, — додав Микола Степанович. — Якщо ти спробуєш подати сигнал, сказати щось не те, я це зрозумію. Повір мені, я зрозумію. І тоді наша розмова продовжиться. Але вже по-іншому. Ти мене зрозумів?

— Зрозумів, — прошепотів Череп. — Зрозумів. Усе зроблю.

Микола Степанович набрав номер і підніс телефон до вуха Черепа. Три гудки. Потім хрипкий, сонний голос:

— Чого тобі, Черепе? Ти знаєш, котра година?