Звичайний знімок бійця на прохідній обернувся справжнім шоком. Коли волонтерка почала розглядати фото в себе вдома

Найважчою виявилася очна ставка з Ігорем. Він увійшов неголений, стомлений, але з колишньою зухвалістю.

— Олено, навіщо ти все це влаштувала?

Слідчий підвів очі: — У день передачі вантажу ви керували фургоном фонду?

— Допомагав. Мене попросили.

— Хто попросив?

— Не пам’ятаю. Волонтерська метушня.

— Чому заперечували, що були біля фургона?

— Колишня дружина ставила запитання в істеричній формі.

Слідчий увімкнув запис із вічка. На словах «тобі — квартира» Ігор усміхнувся: — Фігура мови.

І тут Олена зрозуміла, що більше не боїться його так, як раніше. Він був небезпечний, але вже не величезний. Просто людина, яка звикла виїжджати на чужій розгубленості й дитячій любові.

— Ти хотів, щоб Паша соромився мене, — сказала вона. — Це не захист.

— А він потім подякує, коли дізнається, що мати посадила батька?

— Я нікого не саджаю. Я кажу правду. Решту ти зробив сам.

Після очної ставки її знудило в туалеті. Оксана тримала їй волосся, потім купила води.

— Ти добре трималася.

— Мене трусить.

— Триматися — не означає не тремтіти.

За місяць фонд відкликав претензію. Лист був сухий: «Вимоги до О.С. Крилової визнані необґрунтованими». Тамара Іванівна обурилася: — Навіть «пробачте» не написали.

— Напишуть, — сказала Оксана. — Не добровільно, то за рішенням.

Вона подала позов про захист честі й гідності. Олена сумнівалася, доки не згадала Пашу на підлозі ванної й напис «Поверни гроші» біля під’їзду. Слова не були повітрям. Вони били, бруднили, ламали сон і тиск у матері. Отже, за них теж треба відповідати…