Звичайний знімок бійця на прохідній обернувся справжнім шоком. Коли волонтерка почала розглядати фото в себе вдома

За тиждень у фонді почалася перевірка. Степанович зателефонував пізно ввечері: — Доню, реєстратор знайшли. У коробці з-під чайника, за банерами. Я дав пояснення. Сказав, що бачив Ігоря біля службового входу.

Запис із реєстратора Олена побачила в кабінеті слідчого. На сірому екрані білий фургон під’їжджав до шлагбаума. За кермом сидів Ігор. Світлана Павлівна несла синю папку, озиралася й сідала в кабіну. Потім підходив Артем і нервово показував рукою в бік виїзду.

— Фургон поїхав не до складу видачі, а до гаражів, — сказав слідчий. — Водій Костянтин справді був на лікарняному. У шляховому листі за нього розписався хтось інший. Попередньо — не ви.

Ці слова мали б принести полегшення, але Олена відчула порожнечу. Ніби її відпустили, а тіло ще не вірило, що можна вдихнути.

Удома вона проспала вдень чотири години. Прокинулася розбитою й побачила, як Паша сам розігріває бабусі кашу. Звичайне життя було таким крихким, що Олена заплакала просто у дверях.

Але Ігор не відступав. Він подав заяву про порядок спілкування з сином і написав, що Олена «емоційно нестабільна». Марина Олегівна зателефонувала сама: — Він ще раз приходив до школи. Я його не пустила. Біля поста охорони камера з мікрофоном, запис зберегли.

Поступово довкола Олени з’явилися люди. Настя приносила відомості. Степанович дав номер колишнього водія, який розповів, що частину товарів возили «на тимчасове зберігання».

За камерами з’ясували, що фургон звернув до гаражів. Один гараж орендував знайомий Ігоря, а платив Ігор зі своєї картки. Усередині знайшли побутову хімію, ковдри, дитяче харчування й витратні матеріали. Частину вже було продано через оголошення.

— Отже, все? Тепер мені повірять? — спитала Олена в Оксани.

— Тепер їм буде дуже важко вдавати, що винна ти. Але до кінця ще не дійшли…